“Він замочив дев’ятьох під@рів вже будучи пораненим!”: з польового КСП – про оборону, рятівну операцію та людей, на яких все тримається. Про це інформує Служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗС України.
“За два дня під@рів більше взводу лягло, але вони все одно лізуть! Ми відбиваємо атаку за атакою!” – каже командир роти Олександр.
Наші дають бій за боєм. В обороні – дуже важко. Було здійснено дві спроби затягнути наш резерв на передову СП-шку, але “ворожі очі” змалювали їх. Дві групи потрапили під мінометний обстріл. Тому зараз є поранені, які чекають на евакуацію.
“”Перчик” – один з наших поранених – самостійно доповз з спостережного поста до об’єкта, який обороняє рота. Він знаходиться з побратимами. У мене в роті відмінні медики. Вони стабілізували своїх побратимів. Тепер треба забрати їх з зони обстрілів. Розпочато операцію з порятунку!” – говорить командир.
Ми на польовому КСП другу ніч поспіль. Інший поранений “Позитив” довго не виходив на зв’язок. Питаємо в Олександра, що з ним.
“Він вийшов на зв’язок своїми пострілами і вчинками. “Позитив” замочив 9 під@рів, вже будучи пораненим! Ми зрозуміли, що він живий! На щастя, поранення не важкі. Він зміг сам вибратись з передової. “Позитив” на позитиві, як сказав “Ізя”, але трішки “зелений” після всіх подій.
“Група “Ізі” хоч не вся ціла, але жива. “Ізя” живий та неушкоджений. Він – бойове каченятко. Нормально вивіз групу з-під мінометного обстрілу і затягнувся на безпечний об’єкт, коли туди зайшов останній боєць з його групи. У одного з його людей – “Бороди” – відкритий перелом ноги. Він взагалі водій квадроцикла та сам вивозить поранених.
Оборона – не його спеціалізація. Він вирішив добровільно допомогти “Позитиву”. Тепер треба вивезти його. “Борода” стабільний, але з усіх поранених – найважчий. Перший в черзі на евак”, – каже командир роти.
“Бучер” – побратим і друг “Бороди” ще з навчального центру. Він сів за “квадрік” нещодавно, зробив кілька ходок. Нині “Бучер” має особливу для себе місію – вивезти з “нуля” живим свого брата по зброю і по духу. Звучить пафосно, але не для нього. Бо так і є.
«Їхати звісно страшно. Мені щоразу страшно. Неправда, що до цього звикаєш. Але там обстрілів не чуєш. Їдеш, молишся, дивишся на дорогу і все. Гахнуло – і світло ніби в білий день. Але ти їдеш далі. Страшно, але хтось має цю роботу робити. Тому я її роблю… Я радий, що “Бородулька” вижив. Тільки я його так називаю, і він не ображається», – каже “Бучер” між виїздами. Дивиться перед собою в темряву скляним вдумливим поглядом, моментально випиває каву без цукру, курить міцні цигарки одна за одною, робить довгі швидкі затяжки. Він мало говорить, але часто посміхається. Йому ще вивозити цієї ночі всіх поранених. Чоловік сідає за кермо і їде. Чогось дуже хочеться перехрестити за ним дорогу.
У цей час на КСП приходить “Ізя” з “Вишкою”. Вони йшли з позицій пішки кілька кілометрів під обстрілами. Командир по-батьківськи дбайливо пропонує каву або чай та включити обігрів. “Ізя” від усього відмовляється, п’є тільки воду. Він збуджений та говорить емоційно. Чомусь саме зараз далеко від фронту йому й справді хочеться говорити тільки про хороше.
“Ото вбитих під@рів валяється біля тої позиції!.. Я просто вражений з “Позитива!” – вигукує військовий.
Ми чуємо гул квадроцикла. Це “Бучер” привіз “Бороду”. Виходжу і бачу емоційні скупі обійми побратимів, які вибралися з пограниччя між життям та смертю живими. Але ушкодженими. Зламана нога ще тепла. Отже, є ймовірність, що її не відріжуть. Видно м’ясо.
– Брате, в мене тут мабуть кров, щось гаряче, дивися!
– Да, братан, АГС в”їб@ло… Кров тече!
Він знімає броню, розрізає футболку ножем. Бачимо, що кров запеклась. Маленький осколок дорогою влучив, запікся, значить некритично.
“Бороді” болить. Він постійно курить, як і всі тут. Кутається в спальник.
«Братики, я в ногу змерз, захолодив її на@хуй. Поможіть!» – кричить.
У цей час перестаю знімати і лізу в аптечку за термоковдрою…
Вже після евакуації “Бороди” ми сидимо в бліндажі та рефлексуємо.
Головний сержант роти “Смоук” каже:
– Якщо виживу, я реально напишу книжку. Що не день, то історія.
– А я там буду? – питає “Бучер”?
– Звісно!
– І як я від АГС смахував?
– О, то по любому напишу!
– То по любому нада.
