За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Бабуся Дмитра Коцюбайла Іванна Винник. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Коли під час Революції гідності Дмитро збирався на Майдан, просив бабусю навіть не намагатися його відмовити. Іванна пригадує його слова: "Бабцю, ви за мною навіть не виходьте".
Іванна Винник добре пам'ятає і перше поранення онука, яке він отримав уже на війні. Сталося це у 2014 році під час боїв за селище Піски Донецької області.
"Мав щелепу розбиту, ключицю. І ви думаєте, що він був довго у лікарні? Він утік — пішов до хлопців", — каже Іванна Винник.
Да Вінчі у перші роки служби. Фото: Facebook/Дмитро Коцюбайло
Додому з війни Да Вінчі приїжджав нечасто й ненадовго. Міг задрімати на кілька хвилин, але телефон ніколи не вимикав, адже кожної миті йому могли зателефонувати бойові побратими.
"Він ніколи не був ні тиждень, ні два тижні: прилетить і полетить, як птах. Я кажу: Дмитрику, та трошки побудь. А він: "Бабцю, я не можу. Я залишив хлопців самих, я за них відповідаю". Його побратими казали: "Він ніколи нас не кидав наперед. Він — попереду, а ми — позаду", — переповідає Іванна Винник.
Да Вінчі у перші роки служби. Фото: Facebook/Дмитро Коцюбайло
Жінка каже: досі може почути від людей невдоволення визнанням її онука.
"Ще нашим людям недогода: чому так його величають, чому всюди йому пам'ятники ставлять. А я кажу: дитина собі заслужила! Він не прослужив місяць-два — дев'ять років. Він всяке пекло бачив, бо показували, де він був і що переніс. А людям так не соромно казати? Як колись, коли він пішов на Майдан, говорили: його що, хтось туди посилав?" — говорить бабуся Да Вінчі.
Дмитро Коцюбайло під час контрнаступу на Харківщині у 2022 році. Фото: Facebook/Дмитро Коцюбайло
Виходимо на подвір'я, де ще стоїть Дмитрова синя гойдалка, зроблені ним клумби зі скатів, висаджені деревця і розмальоване у синьо-жовті кольори колесо. Іванна Винник відмикає двері в імпровізований музей, куди онук складав старовинні речі, які сам знаходив за допомогою металошукача.
"Що він хотів, те собі робив. Він так: приїхав зі школи й вже побіг. Питаю: "Ти де був?" Відповідає: "Я знаю, бабцю, де був". Щоб він прийшов п'яний — ніколи. Я його ніколи п'яним не бачила. Він був проти пиятики", — пригадує бабуся Дмитра Коцюбайла.
Одна зі знахідок Дмитра Коцюбайла. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Іванна Винник показує червоно-чорний прапор, який Да Вінчі привіз із фронту кілька років тому.
"Він його на кільцевій почепив — без драбини виліз. Я кажу: а як ти так? Він відповідає: "Бабцю, я ще не такі прапори вішав, не на таких будинках", — каже жінка.
Згадує бабуся Да Вінчі й слова, що він сказав їй одного разу: "Бо всі хочуть України, так? Всі хочуть. І всі хочуть, аби добре жилося. Але треба спочатку вибороти ту Україну. А вона яка? Пролита кров'ю вся". То його були слова. Він казав: "Бабцю, Україна буде все одно. А тих "орків" не буде на світі".
Бабуся Дмитра Коцюбайла Іванна Винник. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Не Пікассо, а Да Вінчі"
Гімназія в Бовшеві, де навчався Дмитро Коцюбайло, від червня 2023 року має його ім'я. У школі — багато місць, присвячених його пам'яті: від цитати над входом у заклад до музею на його честь.
"Дмитро був дуже доброю, милою дитиною. Ніколи нікому не відмовляв. Користувався авторитетом у друзів, однокласників, учителів. І, напевно, не знайдеться жодної людини, яка згадає його поганим словом або взагалі щось погане про нього може сказати", — розповідає класна керівниця Да Вінчі Оксана Курдидик.
Над входом у гімназію в Бовшеві висить цитата, присвячена пам’яті Да Вінчі. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У холі гімназії навпроти головного входу встановлене велике фото Дмитра Коцюбайла. Далі йдемо в музей. На стіні ліворуч від дверей — "Історія легендарного Да Вінчі". На цьому стенді можна простежити життєвий шлях Героя України: від його народження до Бахмута. На дальній стіні музею — пантеон героїв.
Стенд “Історія легендарного Да Вінчі”. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Ми зрозуміли, що Дмитро гідний, щоб бути в одному ряді з такими історичними постатями, як Богдан Хмельницький, Євген Коновалець та Степан Бандера", — розповідає Оксана Курдидик.
Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл та Дмитро Коцюбайло. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Є в музеї й шкільні малюнки Да Вінчі.
"Ось ці кольорові він залишив на тиждень біології. А олівчиком намальовані шкільні роботи. Тут навіть є оцінки з його підписами. Ще тоді він захоплювався військовою тематикою", — каже класна керівниця Дмитра Коцюбайла.
Шкільні малюнки Да Вінчі. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У музеї є речі, які передали бабуся Да Вінчі та його побратими: фляга, фотоапарат, прапор із підписами побратимів-добровольців із "Правого сектору", гільзи та корпуси від боєприпасів.
Гільзи та корпуси від боєприпасів в музеї Да Вінчі. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Є в музеї книги й малюнки, присвячені Герою України, а також — створений Дмитром на граніті портрет Тараса Шевченка.
"Він допомагав хресному робити пам'ятники, і після одного літа привіз нам до школи Шевченка", — пригадує Оксана Курдидик.
Створений Дмитром на граніті портрет Тараса Шевченка. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Екскурсії музеєм для відвідувачів проводять учні Бовшівської гімназії. Кого б зі школярів не запитали — про Да Вінчі знають усі.
