За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
22-річний військовослужбовець Мирослав Перепічка майже рік служить в Івано-Франківському міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. За цей час неодноразово чув слова від перехожих: "Самі йдіть на фронт". Проте боєць з 25 лютого до осені 2022 року з побратимами боронив Україну від російської армії, зокрема на Миколаївщині. Через поранення та тривалу реабілітацію Мирослав Перепічка почав нести службу в рідному місті.
Про ставлення цивільних людей до працівників ТЦК та СП, бойовий шлях, поранення і те, що найбільше обурює військового, — читайте в матеріалі Суспільного.
"Стараєшся пояснити, що ти тільки з фронту, а до них не доходить"
В Івано-Франківському міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Мирослав почав служити в червні 2023 року. Він — стрілець в роті охорони. Каже: до його обов’язків входить охорона адміністративних будівель, пошукові заходи та поховання військовослужбовців. Вручати повістки йому доводилося нечасто.
"Було таке кілька разів, що підходили до чоловіків. Я завжди старався культурно, ввічливо представитися, показати військовий квиток, спитатися його дані. Більшість людей нормально ставилися, але, бувало, траплялися й такі люди, що починали "кіпішувати", казали: "А самі йдіть туди, а ви там не були". Стараєшся пояснити, що ти тільки звідти, а до них от не доходить. А деякі говорять: "Чого ти сюди приїхав? Ти мав там залишитися", — розповідає Мирослав Перепічка.
В Івано-Франківському міському центрі комплектування та соціальної підтримки Мирослав Перепічка почав служити в червні 2023 року. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"У Telegram-чатах про повістки люди таке пишуть, що в голові не вкладається"
Особливо неприємно, каже Мирослав, коли читає коментарі в Telegram-каналах, які інформують про вручення повісток.
"Там люди таке пишуть, що от в голові не вкладається. Деякі чоловіки пишуть, що треба жінок відправляти воювати, деякі пишуть, що от ми не вийдемо на протест, тому що нас одразу загребуть, нехай жінки виходять. І багато таких повідомлень, коли не можна назвати їх чоловіками", — говорить військовий.
Військовослужбовець Мирослав Перепічка воював у складі 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Обурює те, коли люди кажуть, що в ТЦК сидять тільки ті, хто відкупився"
Мирослав Перепічка розповідає: в роті охорони Івано-Франківського міського ТЦК та СП 70-80% працівників — військові, які, як і він, повернулися із зони бойових дій.
"Обурює те, коли люди кажуть, що в ТЦК сидять тільки ті, хто відкупився. Це — дуже накручений міф, що в ТЦК служать підкупні, родичі комісарів, "свої" або взагалі не з Франківська. У нас більшість хлопців — після бойових, з різних бригад і підрозділів. Тобто багато бійців, які вже побачили достатньо, отримали поранення і не можуть нести службу в зоні бойових дій. Вони вирішили перевестися в ТЦК і служити тут", — каже Мирослав Перепічка.
У березні 2022 року Мирослав Перепічка отримав поранення в щелепу в селі Лиманне на Миколаївщині. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Чи "працюють" київські та інші працівники ТЦК та СП в Івано-Франківську
"Я неодноразово чув від колег у Франківську, навіть від батьків, що от у місто заїхали київські ТЦК-шники, харківські, одеські. Я завжди говорю: звідки ви це взяли, хто вам сказав? Є такі моменти, що з області приїжджають — з Верховини, Долини, Коломиї, але щоб з інших областей — такого немає", — розповідає військовий.
Боєць у війську з 2021 року
Військовослужбовець Мирослав Перепічка підписав контракт на військову строкову службу в листопаді 2021 року з 59 окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка. Боєць проходив навчання та готувався вирушати в зону ООС в складі самохідного артилерійського дивізіону. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну його дивізіон застало у Київській області.
Боєць Мирослав Перепічка з побратимом. Фото: Мирослав Перепічка
"Цей день дуже добре запам’ятався. Зранку черговий роти забігає і дає команду бойової тривоги. Ми збираємося швиденько, отримуємо автомати. Нас пошикували, сказали, що напали. І що САУ – наші бойові машини — вже на бойових позиціях і ми маємо бігти до них через ліс. Того ж дня ми виїхали. 25 лютого ми були в Миколаївській області, виконували бойові завдання", — говорить Мирослав Перепічка.
"Нам дзвонили з розвідки, казали, що там все горить, техніка горить, кац*пи горять. Це був адреналін, це тішило"
Мирослав Перепічка служив у війську оператором-топогеодезистом. Його робота полягала в тому, щоб правильно виставити бойові машини для стрільби, аби були точні влучання в ціль. Тому, каже, й російські військові найперше намагалися знищити українську артилерію.
"Для ворога артилерія — це одна з таких неприємних ситуацій, якої вони хочуть насамперед позбутися, щоб не було прикриття піхоти. Тому нам доводилося ночувати й у посадках і деколи навіть не було чим накритися, але завжди шукали вихід. У селах просили в людей якісь ковдри. Люди відгукувалися, приносили нам і домашню їжу, і сало, і всілякі закрутки. Дехто навіть пропонував нам заселитися до хати", — каже Мирослав Перепічка.
Мирослав Перепічка служив у війську оператором-топогеодезистом. Фото: Мирослав Перепічка
Військовий пригадує один бій, під час якого вони з побратимами використали приблизно двісті снарядів за день.
"Це — досить багато. В ящику, в якому нам привозять снаряди, — два заряди, то можна собі уявити, скільки загалом було боєприпасів. Нам тоді розказували, що ми дуже добре попрацювали. Бійці з розвідки казали, що там все горить, техніка горить, кац*пи горять. Це був адреналін, це тішило", — каже воїн.
"Зараз прилетить сюди й нас усіх вісьмох і не стане"
У березні 2022 року Мирослав Перепічка отримав поранення в щелепу. Це сталося в селі Лиманне на Миколаївщині. Боєць пригадує: тоді з побратимами приїхали в район зосередження і чекали наступних команд. Військовий припускає, що росіяни побачили їх з безпілотника і почали артилерійський обстріл.
"Ми почули вихід, він був за 50 метрів від нас. І ми почали відбігати в бік села. Коли впали на землю, я почув приліт справа і зліва від мене, десь за п'ять-сім метрів. Я відчув, наче мені хтось ляпас дав у щелепу, побачив кров, але треба було далі бігти. Нас десь годину крили. Снаряди пролітали буквально над хатою і цей свист… З кожним разом думаєш, що оцей снаряд — мій. Зараз прилетить сюди й нас усіх вісьмох і не стане", — ділиться Мирослав Перепічка.
Військовослужбовець Мирослав Перепічка. Фото: Мирослав Перепічка
"В щелепі — дірка"
Під час того артилерійського обстрілу уламок потрапив у ліву частину щелепи Мирослава. У нього були два переломи. Зараз в нього в щелепі — титанова пластина, бо без неї лікарям не вдалося б зростити кістку.
"Зараз я не відчуваю цієї сторони щелепи. В щелепі — дірка, яка вже не заживе. Недавно робили ще одну операцію, заливали кісткову речовину, щоб хоча б можна було імплант вставити. Найбільша неприємність, що їм тільки на правий бік. Колись був дефект мовлення, тобто чітко не міг вимовляти букви, зараз трошки ситуація краща", — розповідає воїн.
"Мені було страшно вийти надвір покурити навіть"
Мирослав каже: після поранення лікувався до липня, а тоді знову повернувся в зону бойових дій на Миколаївщину. Тоді, коли чув "виходи" зброї та влучання десь поблизу, — починав панікувати, не міг контролювати свої дії та рухи. Під час одного з таких обстрілів, щоб врятуватися, пробіг 5 кілометрів і навіть не помітив.
"Після цього мене відправили в Миколаїв, де ми базувалися. І там вирішували, що зі мною робити. Минув деякий час, це були тривоги в Миколаєві, прильоти. І як тільки тривога починалася, я перший вже сидів в укритті в підвалі, бо мені було страшно вийти надвір покурити навіть. Весь час — в укритті й не виходив. Після цього наш медик видав мені скерування на госпіталь. Мене поклали в психіатричну лікарню", — пригадує Мирослав.
В Івано-Франківському міському ТЦК та СП Мирослав Перепічка служить стрільцем в роті охорони. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Коли боєць завершив курс лікування, повернувся у Вінницю, де дислокувалася бригада, щоб продовжувати службу там. Однак через декілька місяців знову відчув, що його стан погіршується.
"Погано сплю, погано себе почуваю, постійно — в мандражі й флешбеки. Я вирішив знову звернутися за допомогою, поїхав у психоневрологічну лікарню імені Ющенка. І після цього військово-лікарська комісія визнала мене обмежено придатним. Мене перевели в 9 батальйон, що прикомандирований до 59 бригади. Там підійшов до мене офіцер і сказав: "Тебе переведуть в Івано-Франківськ, у ТЦК". Сказати, що я був на сьомому небі від щастя — це нічого не сказати. Бо я — родом з Івано-Франківська, тут — мої рідні, тут — моя сім’я", — розповідає Мирослав Перепічка.
"У тилових містах люди повинні поважати військових"
Воїн вважає, що у тилових містах люди повинні поважати військових, бути толерантними.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Коли їдеш у громадському транспорті, люди на тебе озираються і дивляться, як не знаю на кого. Я ловлю на собі ці погляди й мені неприємно. До військових люди мають ставитися з повагою, з честю. Тому що багатьох військовослужбовців, які повернулися з передової, трохи дивують і лякають натовпи, рух, життя. Бо там життя — зовсім інше", — каже боєць.
