“Чому я досі тут”: історія фельдшерок “швидкої”, які кілька разів потрапляли під обстріл на прикордонні Чернігівщини

За інформацією: Суспільне Чернігів.

Валентина Прохорець та Марина Комісарова. Суспільне Чернігів

Виїзди після прильотів

"Швидка" виїжджає щоразу після прильотів. Про перші виїзди дівчата вже не пам’ятають. Розповідають про ті, які закарбувались найбільше.

"Їздили між Миколаївкою та Залізним Мостом тоді, коли ДРГ розстріляло чоловіка. І як підірвались машина на міні також на цій трасі, то їздили. Там було троє людей. І ще тоді не могли загасити пожежники, щоби дістатись до них. В кого ноги, руки відірвані. Це найстрашніше. А взагалі вистачає таких викликів. Раніше такого не було. І не хотілося, щоб таке було. Страшно виїжджати, бо ж знаєш, що і сім’я вдома, і дитина. Але ж треба їхати", — каже Валентина.

"Мій найстрашніший виїзд – коли у Мхах «Шахед» прилетів, і ми потрапили під обстріл. І поранені були, і загиблі. Це, мабуть, найстрашніше. Бригада тоді не постраждала", — додає Марина.

Найчастіше постраждалі отримують саме осколкові поранення, перебуваючи на вулиці.

"Якщо це села, думаю, варто менше на подвір’ї перебувати, а більше у будинку. Як-не-як, а від осколків трішки убереже. У підвали люди вже майже не ховаються – звикли у будинках", — говорить Валентина.

Попри обстріли, люди продовжують залишатись на прикордонні. За спостереженнями дівчат-фельдшерок, жителі не хочуть залишати свої домівки. Були ті, хто виїжджали до дітей, але все одно повертались.

Думки в машині "швидкої"

По дорозі до місця виклику думки у медикинь виникають різні. Зазвичай обмірковують, що та як могло трапитись, яку саме допомогу треба надавати. Але про "не поїхати" Марина та Валентина не думали.

"А страшно вже потім, коли приїжджаєш на базу й усвідомлюєш, що там могло трапитись, що там було і що ти там був", — зізнається Марина.

Працівників "швидкої" стало більше

Фельдшерки кажуть, що вже не рахують кількість своїх виїздів. І додають, що у кожного з дев'яти фельдшерів підстанції є досвід виїздів на виклики після обстрілів. Жоден зі співробітників за цей час не звільнився.

— Усі залишились. Навіть додались. Позаминулий рік прийшов випускник. Водій також новий додався. Ну і фельдшер додалась. Працювала у приймальному відділенні, перейшла до нас.— Особисто ви не думали змінити роботу?— Ні, не буде того адреналіну, різноманіття, цікавості.— Загроза обстрілів не насторожує, не лякає?— Лякає, але ж їдемо. Їдемо і все.

Чому досі тут

"Тут мій дім. Я нікуди не хочу. Тут робота, родина", — каже Марина Комісарова.

А Валентина Прохорець додає: "Якщо ми всі поїдемо, то хто буде людям допомагати? Комусь же треба. Тому будемо працювати, поки працюється".

Новини України