Цей чоловік вже давно став символом пошуку правди, справедливості, а також незламного прагнення встановити лад на своїй землі.
Минулого тижня йому виповнилося 75 років, і такий знаковий рубіж життєвого відтинку Василя Дацюка можна вважати дуже поважним приводом, аби написати чи хоча б частково згадати доволі потужний доробок людини, яку давно знають не лише у Мирополі чи у Романові, але й загалом у межах всієї Житомирщини. Свого часу, на межі 80-90-х років минулого століття, Василь Лаврентійович Дацюк стрімко, щиро та завзято долучився до того нечисленного загону національної інтелігенції, яка зрозуміла епохальність моменту занепаду «союзної» державності і водночас – відчувала стрімке наближення часу, який дарував шанс на здобуття незалежності та побудови суверенної української держави.
Саме Василь Дацюк був серед піонерів відродження української державності на Житомирщині, а потім упродовж тривалого часу безпосереднім чином та особистою участю намагався будувати «українську» Україну, намагаючись обминути ту пострадянську модель, яка зрештою й визначила алгоритми суперечливої траєкторії становлення української державності упродовж трьох десятиліть. Він і до сьогодні залишився таким, як був, хоча літа і сили у цього чоловіка вже не ті. Депутатство у складі Житомирської обласної ради двох перших скликань на початку 90-х років, потім три депутатські каденції у складі Романівської районної ради самі по собі засвідчують те гігантське натхнення, з яким Василь Дацюк жив і працював задля утвердження засад демократії у роботі органів місцевої влади на Житомирщині. Сьогодні ті сесійні засідання у залі Житомирської обласної ради і щоразу обов’язкові виступи під час сесій Василя Дацюка згадуються не лише, як заклики та легенди, а саме як зразки полум’яної принциповості та бажання вже тоді, тридцять років тому, жити за нормами та стандартами європейської демократії.
Проте сьогодні про Василя Дацюка варто і треба сказати не лише як про унікальну людину-патріота, але й як про напрочуд працьовиту і, звісно ж, дуже талановиту людину, яка вже зараз посідає своє місце у середовищі українських літераторів. Його казки для дітвори і не тільки, його справді епічні поеми та публіцистично довершені листи, його звернення до президентів, до представників наукової еліти України, його саркастичні і сатиричні статті у багатьох періодичних виданнях Житомирщини, (яких раніше в області не бракувало) і досі залишаються неперевершеними, напрочуд оригінальними і неповторними зразками літературно-письменницької ерудиції. Вже сьогодні Василя Дацюка можна вважати класиком у процесах пошуку життєвої мудрості, людської порядності, гідності та честі. Можливо, й справді він пережив і обігнав свою епоху, а можливо, й гірше: його життєві правила та кредо так і залишились непоміченими або ж так і не стали визначальними у житті тієї держави, за яку В. Л. Дацюк так несамовито вболівав.
Нещодавній ювілей, який Василь Лаврентійович зустрів у напрочуд драматичні часи для України, може стати і мусить бути гарною нагодою, певним приводом для роздумів, для висновків та уроків, час яких для українців вже давно настав. Адже саме життєвий шлях нашого ювіляра, його багата і складна, і так само – доволі звивиста життєва стежка незаперечно доводить і стверджує велич правил і принципів одвічної народної моралі, які так послідовно і вперто сповідував у своєму житті Василь Дацюк. Адже робота на ниві культури та просвітництва, яка епізодично поєднувалася із суто робітничими посадами у певні періоди його життя, дуже переконливо свідчить, що людина, зайнята праведною працею, здатна до злетів високого духу і неодмінно досягне своєї найгуманістичнішої мети – бути потрібною для свого народу, для своєї громади і водночас – бути духовною опорою, вічним прикладом для молоді та нащадків. Саме для них ювілей Василя Дацюка має стати знаковою подією, яка потребує глибокого розуміння, неформальної уваги і вдячності людині за її чесний і хресний шлях. Втім, аби завершити і проектувати ці рядки на суто життєдайний лад, варто побажати Василю Лаврентійовичу ще довгих років на його життєвій стежці, ще плідного завзяття у всіх сферах його багатогранної діяльності і, найголовніше, – успіхів та перемог його рідній державі і звитяжних висот тому народу, який зростив і виплекав достойну людину, вірного сина української землі Василя Дацюка. Ще раз зі святом Вас, шановний Василю Лаврентійовичу! Із – ювілеєм!
Віктор Єрофєєв
