Семеро черкащан 6 травня повернулися додому з російського полону.
Владислав Півторака телефонує мамі. Суспільне Черкаси
Про найтяжчі моменти в полоні та що допомогло не здатися, вони розповіли Суспільному.
Серед тих кого повернули додому — 23 річний черкащанин Владислав Півторака. Його вважали зниклим безвісти з 26 червня 24 року. Владислав розповів, що в полоні найбільше мріяв зателефонувати до мами.
“Мамо, все добре, я вже буду біля тебе”, — сказав він у телефонній розмові після повернення.
“Я ще досі думаю, що це сон, ще досі не віриться, що я повернувся. В полоні я пробув 11 місяців, на жаль — тяжких 11 місяців. Не було зовсім ніякої інформації, я не знав нічого. Нам взагалі тільки негативну інформацію говорили”, – розповів Владислав.
Вперше за рік і 10 місяців зміг зателефонувати мамі й військовослужбовець з села Іркліїв Владислав Пастушенко, за його словами, зв’язку з рідними не мав два роки:
“Впізнаєте хто? ні? Мам, ти що сина свого не впізнала чи що? Все мам, не плач, я живий, я скоро повернусь додому”.
Владислав Пастушенко телефонує мамі. Суспільне Черкаси
Владислав Пастушенко потрапив у російський полон під час штурму на Куп’янському напрямку:
“Моя бригада майже вся лягла, із 40 людей нас четверо лишилось. Це вже другий раз мене забирають на обмін, перший раз не вийшло, і це було дуже важко. Після цього ось буквально пройшло два тижні й нас забрали”, – розповів військовий.
Десантник Кіріл Перець потрапив у полон на Донеччині, коли йому був 21 рік та пробув у неволі майже три роки. За словами військового, весь цей час його підтримували побратими й саме вони давали сили здаватися.
“Сама думка, що ти можеш повернутись додому, дає велику надію. Сумував за домівкою, за рідними, за таким народом, як українці. Так зустріли — просто немає слів. Я дуже вдячний, і я від щирого серця кажу — слава Україні, героям слава”, –зазначив військовий.
Десантник Кіріл Перець повернувся з російського полону. Суспільне Черкаси
Зустріти військовополонених прийшли й ті, хто досі чекає на повернення рідних. Син Ліди Макаренко зник безвісти у січні 2024 року. Нині вона має надію побачити його серед звільнених, а зараз прийшла запитати у звільнених з полону, чи бачили вони її сина:
“Останні слова його буди «мамочко, я тебе люблю». Перед цим він казав мені, що йому страшно, і він хоче жити, бо йому 22 роки. Може хто бачив, може хтось дасть вісточку та скаже, що бачили”.
За словами представника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олексія Мельника, після повернення військові проходять медогляд та реабілітацію. Опісля їм надають юридичну та соціальну підтримку. Чи продовжувати служити надалі вони вирішуватимуть самостійно.
“Зараз їх обстежать, дадуть їм чистий одяг, приймуть душ, вони поїдять нашої української їжі, далі їх відправлять вже в госпіталь на реабілітацію. Хлопцям велика шана, що вони витерпіли всі ці тортури, цей складний тернистий шлях і все вдома скоро побачать своїх близьких”, — розповів Олексій Мельник.
