Військовий Сергій з родиною, 27 лютого 2022 року. Фото з особистого архіву Сергія Казимира
Як Сергій потрапив у полон
Сергій розповідає, після повномасштабного вторгнення, 25 лютого, вже був у військовій частині.
"Мій підрозділ працював на Донецькому напрямку. Один з днів війни, напружений, багато завдань, котрі потрібно було виконувати. Хлопці виконували ці завдання, і ми працювали, як могли для того, щоби зупинити ворога. Це було 11 березня, близько 16 години ми зіткнулися з переважними силами противника", – каже Сергій.
Так чоловік опинився в полоні. Перші три дні, каже, їх тримали в підвалі. Потім перевезли до Мелітополя та роз'єднали групу.
"Я залишився там для проведення первинних допитів. Не тільки погрози, але й імітація розстрілу була, було фізичне знущання, тортури, намагались дізнатися інформацію. Все було, скажу: і тортури електричним струмом, і побиття, і гумові дубинки, і удушення, було все", – розповів чоловік.
Військовий зазначає, що насилля війська РФ застосовували не лише для того, аби отримати інформацію.
"Первинний мотив був — це отримання інформації. А по-друге – просто вони отримали від цього задоволення. Знущання з українців. Вони хизувалися тим, що вони можуть це робити з нами, тому що ми для них були ніхто", – зазначає він.
Про перебування в полоні
Коли перебував на території РФ, знущання з полонених були не менш ніж тричі на добу. Розповідає, рятувало те, що військові підтримували один одного.
"Вправляли вивихи, намагалися один одного лікувати без ліків, перев'язки робити, холодний рушник прикладали, такі примочки робили. Їжа теж була триразова: сніданок, обід і вечеря. Ну дуже жалюгідна ця їжа була, і дуже мало було. І хліб іноді був гнилий", – каже він.
У невеликому приміщенні їх тримали по шість, вісім або 12 людей, розповів він.
"Ти 12-16 годин на добу можеш стояти, так знущалися. І недостатньо їжі, низькокалорійна їжа — це воно звісно вплинуло. Наприклад, я знаю були приклади хлопців – зріст 187 см, а вага 55-56 кілограмів. Це дуже важко було: постійні думки про їжу, плюс ще і фізичні знущання, вони впливали, але ми трималися", – розповів Сергій.
Військовий Сергій Казимир. Фото: Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Тамара розповідає, на початку квітня 2022 року побачила у російських телеграм-каналах допит Сергія.
"Побачила, що він живий, і я надала в певні структури цю інформацію і це відео, і тоді вони уже затвердили статус військовополоненого офіційно. У 2023 році в травні я ще одне відео побачила. Я його тоді не впізнала: він дуже був виснажений, дуже схудлий. Тиждень я плакала, тому що це друга людина була на зовнішність", – розповіла дружина Сергія Тамара.
Розповідає, у серпні отримала листа Сергія.
"Лист був датований початком червня, і там: "Ну все нормально, все добре, не переживай" Сергій писав, і печатка: "Перевірено". Я кожні два-три тижні писала листи у РФ, і Сергій десь через рік почав їх отримувати ці листи з якими новинами. Я писала про родину. Вербально я давала знати, що ми на місці, у нас все добре. Потім у нас родич в Херсоні живе, і коли його деокупували, я написала: "Дядя Коля передає привіт", і він так дізнався за те, що Херсон деокупований", – каже жінка.
Про повернення додому та бажання повернутись на передову
31 січня 2024 року Сергій подзвонив Тамарі з пункту обміну. Тоді, каже жінка, від несподіванки почала розповідати про ремонт у кімнаті.
"Я, як справжня блондинка в душі, на початку я, звичайно, була рада, ми там "Давай скоріше, повертайся, нарешті". Ну оце він подзвонив, я була якраз в спальні, і я йому дивися, я спальню зробила. Як би не готувався, все одно якось воно, ну підсвідомо чи не підсвідомо якісь емоції видаються. І загалом, ну ляпнула те, що ляпнула. Ну, так вийшло", – розповідає жінка.
Сергій Казимир під час обміну полоненими. Скріншот з Youtube/Volodymyr Zolkin
Сергій розповідає, після медичної відпустки планує повернутися на фронт.
"Декілька тижнів я ще буду відпочивати, потім пройду військово-лікарняну комісію і повернуся до лав Збройних сил України, далі виконувати свою роботу. 23 місяці мотивували кожного дня, тому я дуже високо мотивована людина на теперішній час. Я і тоді був, не пас задніх, але зараз я дуже мотивована людина, і хочу "віддячити за санаторій": ну не п'ять зірок, але я віддячу", – каже Сергій.
Сергій Казимир з близькими після полону. Фото з особистого архіву Сергія Казимира
