Співзасновниця інклюзивного центру “Важливий кожен” Наталя Шрамко. Фото: Суспільне Одеса
Максим, син Наталі, шиє сумки. Зізнається, шиття для нього — це кайф. Займається улюбленою справою не лише у майстерні:
"Вдома у мене є професійна машинка. Промислова, вона більша, з окремим столом. Вона швидко вміє шити".
Максим Шрамко. Фото: Суспільне Одеса
Максим Шрамко показує сумку, яку зшив самотужки. Фото: Суспільне Одеса
Максим працює на швейній машинці. Фото: Суспільне Одеса
Веніамін Головко відвідує майстерню разом зі своїм сином Андрієм. Хлопець має важку форму аутизму, підгрупа АДо підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з винятково високою мірою втрати здоров’я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги чи диспансерного нагляду інших осіб (фактично нездатні до самообслуговування)., не розмовляє. Втім, син дає зрозуміти, що йому у майстерні добре, каже чоловік.
"Він знає, що в окремі дні тижня може прокинутись і йти сюди. Говорити він не може, але тягнеться до сумки, одягу. Знає, що треба зібратись – каже, ніби: "Ну, тату, нам вже час". Що дітям потрібно? Вони хочуть відчувати, що вони потрібні суспільству, що вони корисні й потрібні. Те, що їм раді тут", — розповів Веніамін Головко.
Веніамін Головко, батька дитини з аутизмом. Фото: Суспільне Одеса
Діти з аутизмом сприймають будь-які нові явища та дії із занепокоєнням, все нове — для них потенційна загроза. Повітряні тривоги та звуки вибухів — ламають щоденний розклад. Пояснити сину, чому у якийсь момент не можна йти до парку або для чого прокидатись вночі та вставати з ліжка, дуже непросто, пояснив Веніамін.
"Проблематично навіть правила двох стін дотриматись. Підняти дитину, перевести в іншу кімнату, в коридор – також дуже проблематично. Щоб йому пояснити, що треба встати, перейти, що тривожна валізка має бути – це все дуже великі складнощі", — розповів він.
Студенти майстерні тривалий час адаптувались до реалій війни. Наприклад, до вибухів. Кожен реагував по-своєму. Потрібен був час, щоб зрозуміти кого та що заспокоює, каже Наталя Шрамко.
"Тепер ми знаємо, що комусь треба взяти для цього клаптик глини й він буде сидіти та щось робити з цим клаптиком глини. Комусь потрібно настільну гру. Також ми беремо і граємо. Зараз ми беремо настільну гру, всі сидимо тут і граємо, майже не помічаючи, що там коїться на вулиці", — пояснила співзасновниця центру "Важливий кожен".
Діти з аутизмом займаються зі співробітниками центру ліпкою з глини. Фото: Суспільне Одеса
"Було дуже неприємно після танців, хотів підійти до машини, а тут, хоп, на моїх очах — спалах і вибух. Я вже звик до таких витребеньок цих росіян. Як всі, напевно, вже звикли до всього", — поділився Максим Шрамко.
Під час заняття в інклюзивному центрі. Фото: Суспільне Одеса
Суспільство повинно більше знати про людей з аутизмом, підвищувати власну освіту у цьому питанні, переконаний Веніамін Головко. Це допоможе уникнути непорозумінь, коли ви стикнетесь з аутистом, а головне — не образити його, каже він:
"Діти з аутизмом та іншими видами ментальної інвалідності не винні в тому, що вони такі. Вони не розуміють, чому громадськість так до них ставиться. Тому не можна просто так взяти і на аутиста накричати. Не можна від нього щось вимагати. Є навіть такі, що при незнайомій людині до нього навіть доторкнутися не можна, бо він буде проявляти занепокоєність. Потім, звісно, вони звикають, звісно, коли бачать, що від людини йде добро".
