За інформацією: Суспільне Вінниця.
Фото ілюстративне. Джерело: Суспільне
Українська публіка вперше почула "Щедрик" на широкий загал 29 грудня 1916 року у Києві на концерті колядок, організованому диригентом Олександром Кошицем. Уже за кілька років очільник уряду УНР Симон Петлюра зорганізовує Українську Республіканську Капелу для турне Європою.
Композитор Микола Леонтович застав часи своєї популярності в Європі — він щиро радів, що українську пісню сприймають із захватом, а його "Щедрик" просять виконати "на біс". Які таємниці приховував композитор, як радянська влада переписала слова "Щедрика" і чи був цей варіант популярним, Суспільному розповіла історикиня, дослідниця життя і творчості Миколи Леонтовича — Лариса Семенко.
Чому Леонтович обрав "Щедрик"
"Якщо говорити документами, у 1913 році Леонтович отримав чотири частини збірника найкращих українських пісень. Саме з цих збірок композитор обрав 20 пісень, зокрема й "Щедрик", над яким почав працювати. Під час канікул їздив до композитора Яворського — свого вчителя, який у своїх спогадах згадував, що він запропонував Миколі Леонтовичу працювати над цією щедрівкою. На Щедрику стоїть дата — 18 серпня 1916 рік. Працював Леонтович над Щедриком понад три роки. Він людина дуже дисциплінована, відповідальна, завжди намагався твір вдосконалити. Є твори, над якими він працював понад 10 років".
Існує версія, що було 5 редакцій "Щедрика"
"Є такі версії. Якщо ж говорити, досліджуючи матеріали музикознавців — вони не вказують таких варіантів, а тільки розповідають, що була розкладка на змішані хори: на дитячий, жіночий. У "Щедрика" були різні тексти. Наприклад, в обрядової "Щедрівки" була світська і церковна версія".
Коли вперше почули "Щедрик"
"Українська публіка на широкий загал вперше почула "Щедрик" 29 грудня 1916 року у Києві на концерті колядок, організованому диригентом Олександром Кошицем. Уже за кілька років очільник уряду УНР Симон Петлюра зорганізовує Українську Республіканську Капелу для турне Європою.
Її місія на той час є надважливою, бо капела має продемонструвати Європі, де на той час проходила післявоєнна Паризька мирна конференція. Не лише показати співочий та культурний потенціал новоствореної УНР, а й утвердити її державність і довести, що Україна — самостійна держава, яка має повне право на незалежність.
Гастролі капели обійшлися уряду в 1,4 мільйона карбованців та понад 1 мільйон франків. До США "Щедрик" потрапив у 1922 році завдяки продюсеру Максу Рабінову. Саме він знайшов диригента Олександра Кошицю і запропонував йому фінансову підтримку і гастролі Америкою, бо був переконаний, що український репертуар буде дуже успішним. Щедрівку після тріумфу в Карнегі-Холл в Нью-Йорку виконували ще кілька років колективи в Америці, але англомовним американцям була важко вимовляти українську "щ" і тому композитор Пітер Вільговський написав інші слова — так з'явилася всесвітньо відома колядка Carol of the Bells".
Хто продюсував капелу
"Від початку заснування продюсував уряд, а потім окремі особистості. Наприклад, граф Михайло Тишкевич намагався шукати спонсорів, гроші для того, щоб утримувати капелу. Були й певні меценати. Були вороги, які намагалися вставити палиці, показати, що це капела російська, бо це один народ. І часто в афішах про це писалося, доводилося, докладали багато зусиль, щоб і преса, коли писала анонси, зазначала, що це українська музика".
Всі останні роки Леонтовича були трагічні
"Були випадки, коли казали, що авторство належить зовсім іншому композитору, на що Леонтович казав: "Нічого, аби співали наші пісні". Він був радий, що звучать його твори, і був занадто скромний, боявся популярності. Кошиць зауважив: "Тут в Європі твори Леонтовича мають великий успіх, а вони там голодують. Всі останні роки Леонтовича були трагічні, це були дуже голодні роки, місяці, не вистачало хліба. Він часто їздив до свого батька, який був священником, щоб той хоч чимось допоміг, якоюсь їжею".
Нащадки Леонтовича
"У молодшого брата Олександра було двоє дітей, які виїхали до Росії, там Олександр помер, а дружина з дітьми залишились. В сестри Марії були доньки, одна з них була репресована, відбувши покарання, повернулась до Києва, працювала в етнографії. Було відомо, що вона заміжня і мала діток. Доля її сім'ї не відома. Доньки Леонтовича були не заміжні, сім'ї не мали".
До американської прем'єри Леонтович не дожив, його 23 січня 1921 року вбив чекіст в батьківській хаті на Вінниччині. Згодом українська дослідниця Лариса Семенко встановила, що це було сплановане політичне вбивство композитора.
В одному із документів друг Миколи Леонтовича пише: "Микола Леонтович — великий український шовініст". Також більшовикам відомо було про його зв'язки з автокефальною церквою, про успіх "Щедрика" за кордоном і про підготовку до Другого зимового походу, розповіла Лариса Семенко.
