Героєм третього випуску проєкту “Імена Харкова” буде найскандальніший поет епохи “Розстріляного Відродження”. Михайля Семенка обожнювали та ненавиділи, одні сучасники вважали його генієм, інші — небезпечним дегенератом, але перший український футурист нікого не лишав байдужим.
Погрожував спалити “Кобзар”, а через кілька років видав власний, був одружений із суперзіркою українського кіно Наталією Ужвій, а для його альманаху спеціально писав тексти сам Казимир Малевич. На його честь у Харкові перейменували колишню вулицю Чайковського.
Що це за вулиця?
Вулиця Михайля Семенка починається від вулиці Сковороди в районі Молодіжного парку і спускається схилами до вулиці Шевченка.
Як і всі вулиці цього району, вона почала забудовуватися наприкінці ХІХ століття і певний час не мала назви. На честь російського композитора Петра Чайковського вулицю назвали у 1909 році — Чайковський часто бував у Харкові з гастролями.
Більшість будинків на вулиці — житлові, а ще вона знаменита великою кількістю пам’яток архітектури, що буди зведені на початку минулого сторіччя. Найвідоміший з них — будинок №1, де знаходиться Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації. Особняк є пам’яткою архітектури, а його двір — пам’ятка природи місцевого значення, там співробітники Інституту висадили рідкісні види дерев, наприклад, віргінський ялівець, кленолистий платан та залізне дерево.
Вулиця Михайля Семенка. Фото: Сергій Козлов/UA-NEWS.in.ua
Будинки №№ 2 і 4 були спроєктовані архітектором Бекетовим як притулки для сиріт та самотніх дворян похилого віку, будинки №№ 8 і 17 будував не менш знаменитий Олександр Ржепішевський, а дім №15 належить авторству архітектора Гінзбурга.
Колись на вулиці проживав геніальний фізик та нобелевський лауреат Лев Ландау, утім, ця інформація досі не підтверджена документами.
Є на вулиці Михайля Семенка і своя темна пляма — будинок №16. За часів Російської імперії там був готель, але коли більшовики захопили Харків, вони перетворили дім на катівню. Керував імпровізованим концтабором під керівництвом чекіста і справжнього садиста Степана Саєнка, якій разом з поплічниками замордував у цьому домі більше 100 чоловік, а трупи скидав у Котячий яр поблизу. Але згодом в’язницю перенесли в інше місце, будинок заселили людьми, а на місці Котячого яру у 1970-ті збудували дитячий садок.
Вулиця Чайковського була перейменована на вулицю Михайля Семенка 26 липня 2024 року розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації.
“Я палю свій “Кобзар”
Майбутній батько українського футуризму Михайло (пізніше він змінить ім’я на Михайль) народився на Полтавщині у селі Кибинці неподалік від гоголівських місць у родині дрібного службовця та народної письменниці. Літературний дар Михайло успадкував від матері, яка хоч і не мала освіти, але писала повісті та оповідання про життя села та жіночу долю під псевдонімом Марія Проскурівна.
Михайло отримав гарну освіту — після закінчення гімназії в Хоролі та Курського реального училища поїхав у тодішню столицю імперії Санкт-Петербург вчитися на психіатра до відомого лікаря Володимира Бехтерєва. Там його з головою поглинуло богемне життя — він ходив на поетичні вечори та захоплювався модними тоді столичними футуристами Бурлюком та Маяковським. В останні роки перед Першою світовою війною поети в Санкт-Петербурзі мали таку ж славу, як сучасні рокзірки, тож Михайло і сам почав писати — в новаторському на той час футуристичному стилі. Він перший в українській літературі писав сучасним верлібром вірші на урбаністичну тематику. Поет кидає навчання і переїздить до Києва.
Михайль Семенко у 1913 році
У 1914 році 21-річний Семенко стає ініціатором гучного скандалу. Того року українці відзначали 100 років від дня народження Тараса Шевченка — постаті тоді вже культової. Російська влада публічні заходи з цього приводу заборонила, Україною прокотилися арешти. І в такий час юний революціонер замахнувся на святе — у передмові до збірки поезій “Дерзання” він публікує Маніфест:
“Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Ти підносиш мені заяложені мистецькі “ідеї”, й мене канудить. Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого “Кобзаря”, від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана”.
Михайль Семенко в юності та дружній шарж Бориса Фридкіна
Маніфест завершувався фразою “Я палю свій Кобзар”. Після такої зухвалої витівки на Михайля Семенка напосіли усі київські критики, які називали футуриста дегенератом та вимагали ізолювати від суспільства. З того часу і до самої смерті в 1937 році за Семенком закріпилася слава скандаліста та провокатора. Утім, його стосунки з Тарасом Шевченком не були аж такими однозначними — через 10 років Михайль видасть власну збірку під назвою “Кобзар”, а ще через кілька років на Одеській кінофабриці напише сценарій до найдорожчого радянського блокбастеру тих часів “Тарас Шевченко” з Амвросієм Бучмою в головній ролі, на честь якого в Харкові теж названа вулиця.
Але це буде згодом, а поки що почалася Перша світова війна, і Михайля мобілізували. Йому пощастило, на відміну від майбутнього сусіда по будинку “Слово” Миколи Хвильового Семенко не потрапив на фронт в окопи. Він служив аж у Владівостоку зв’язківцем, там зустрів першу дружину Лідію Горенко з родини українських переселенців на Зелений Клин. У 2017 році стається Жовтневий переворот, і молоде подружжя повертається в революційний Київ. Семенко не був прихильником УНР, він був ближчим до українських більшовиків. Усі буремні роки з 1918-го до 1920 Михайль пише та видає одну за одною збірки. Врешті до 1922 року стиль поета оформився остаточно, він назвав його панфутуризм і заснував Асоціацію панфутуристів. Вони заперечували традиційне мистецтво та проголошували нову культуру — втім, так робили усі модні в ті часи футуристи Європи.
Деякий час Михайль Семенко працював на Одеській кінофабриці, писав сценарії. Там же познайомився із суперзіркою українського кіно Наталією Ужвій. З першою дружиною поет на той час вже розлучився, у них було дітей. З акторкою він одружився та у 1927 році переїхав до Харкова, у будинок “Слово”. У пари народжується син Михайло. Сусіди згадуватимуть про поета як про людину епатажну та великого скандаліста. З другою дружиною він розлучився у 1936 році.
З Наталією Ужвій та сином Михайлом. Фото: prostory.net.ua
Усі 20-ті роки Михайль видає один альманах за одним, аж поки не засновує “Нову ґенерацію”, яка стала дуже популярною. Спеціально для цього видання геніальний Казимир Малевич написав цикл статей рідною для нього українською мовою, для альманаху перекладали багато європейських письменників. Але вже у 1930-ті роки творчим пошукам поклали край: у Радянському Союзі запанував соцреалізм, Михайлю Семенку працювати було все важче, його мало видавали.
Семенко ніколи не виступав проти радянської влади, але це не врятувало його від репресій. 6 квітня 1937 року його заарештували в київському готелі “Континенталь” і звинуватили в підготовці замаху на першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Під тортурами поет визнав себе винним. У листопаді того ж року Михайля Семенка стратили у Києві. Він став останньою жертвою чекістів із покоління “Розстріляного Відродження”.
Сім цікавих фактів про Михайля Семенка
1. У юності віртуозно грав на скрипці та мріяв стати музикантом.
2. Ніколи насправді не палив “Кобзар”.
3. Перший в українській літературі почав писати верлібром.
4. Мав пагубну звичку — любив випити. Придумав про свою пристрасть такий вислів: “Коли б горілка була ще добріша, то її можна було б випити ще більше”.
5. У 1920-ті роки мав непоганий заробіток — надсилав гроші батькам та їздив за кордон.
6. У 1921 році у якості перекладача з французької був у Ризі, де підписували Ризький мирний договір, що закінчував війну між Польщею та Росією, який розділив Україну між цими двома державами.
7. Під час арешту в номері готелю була його колишня дружина Наталія Ужвій, з якою вони вже рік як розлучилися. Це стало приводом для чисельних підозр акторки в тому, що начебто вона “здала” чоловіка НКВД.
Автор: Олена Павленко
