Фото: Олена Шуляк (Віталій Носач, РБК-Україна) Автор: Олександр Мороз
Кількість роботодавців, які готові брати на роботу людей з інвалідністю, в Україні поступово зростає, але відсоток вакансій, які це передбачають, все ще критично низький. Нині він становить не більше ніж 10%.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на коментар голови комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування Олени Шуляк.
Згідно з даними останніх досліджень, зазначає вона, серед усіх українців, що мають інвалідність, працевлаштовані у середньому 20% і цей показник катастрофічний, оскільки через війну кількість таких людей в Україні стрімко зростає.
“В європейських країнах, на території яких не ведуться бойові дії, цей відсоток щонайменше вдвічі вищий і може становити до 50%. І оскільки наш вектор – євроінтеграція у всіх аспектах, нам потрібно дуже багато зробити для того, щоб людей з інвалідністю не стигматизували на професійному рівні”, – підкреслила Шуляк.
Вона додала, що позитивним моментом стає поступове зростання кількості бізнесів, які розглядають у якості кандидатів на ту чи іншу вакансію саме людей з інвалідністю. Так, за даними порталу OLX – робота, ще у червні 2022 року відсоток вакансій, по яким роботодавець розглядав таких кандидатів становив у середньому 5-6%. Нині ж цей показник становить щонайменше 9%.
“Ми бачимо, що найінклюзивнішою категорією роботодавців виявляється рітейлу і сфера послуг. Найменш інклюзивною – сфера банків, фінансів, страхування та юриспруденції. Втім, вже є досить обнадійливі кейси, коли роботодавець у своїй вакансії пропонує кандидатам з обмеженими фізичними можливостями дещо вищу ставку у порівнянні з тою, що пропонується людям без них. Цифра може становити до плюс 20-30%. Але в Україні це допоки не стало звичною практикою”, – повідомила Шуляк.
Вона зауважила, що найпоширенішою перешкодою для працевлаштування українців, що мають інвалідність, є розповсюджене упередження, вони не можуть ефективно виконувати свою роботу, тобто менш продуктивні ніж люди, які інвалідності не мають. Це в свою чергу призводить до кадрової дискримінації, хоча в реальності це твердження помилкове.
“Наразі роботодавці декларують, що не стикаються з проблемами при працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Однак як свідчать результати дослідження ЕВА, близько 40% пошукачів з інвалідністю зазначають, що стикалися з дискримінацією через наявність інвалідності, майже 60% – через стереотипи й упередження з боку роботодавців”, – зазначає Шуляк.
Вона наголошує, що недотримання стандартів безбарʼєрності і інклюзивності призводить до того, що публічна інфраструктура загалом не адаптована під потреби людей з інвалідністю. Робочі місця, на жаль, не є винятком у цьому плані.
“Відсутність доступу до будівель, транспорту та робочих місць суттєво впливає на залученість осіб з інвалідністю на ринок праці. Нестача адаптованих робочих просторів та інфраструктури є найбільшим бар’єром для працевлаштування осіб з інвалідністю з боку роботодавців. І це ні що інше як дискримінація”, – переконана Олена Шуляк.
Втім, в деяких громадах і регіонах України до вирішення цієї проблеми вже намагаються підходити комплексно. Зокрема, широкий перелік заходів щодо впровадження принципів безбарʼєрності і інклюзивності став частиною програми комплексного відновлення Київщини. Перший – безбар’єрність закладів соціальної інфраструктури. Загалом, йдеться про приблизно 1200 об’єктів соціальної інфраструктури, які потребують реконструкції як ззовні, так і всередині. Другий – реконструкція за принципами безбар’єрності об’єктів благоустрою, автомобільних і пішохідних доріг.
“Не слід забувати і про освітню безбар’єрність. На Київщині цілий ряд навчальних закладів планують перекваліфікувати ветеранів війни. Йдеться про створення курсів перекваліфікації на базі існуючих закладів професійно-технічної освіти, зокрема у Бориспілі та Білій Церкві. Також планується реконструкція 3-ох закладів освіти і декількох гуртожитків. Крім цього, проводитимуться тренінги для персону закладів щодо освітньої безбар’єрності. Допомагатимуть також у виборі професій, які можуть здобути ветерани у вже згаданих закладах освіти”, – додала вона.
На думку Шуляк, суттєво покращить ситуацію у сфері професійної і кадрової безбарʼєрності остаточне ухвалення законопроєкту “Про ветеранське підприємництво” – №10258. Підтриманий у першому читанні у жовтні цього року, він може стати першим кроком для, з одного боку, більш повноцінної реінтеграції ветеранів у цивільне життя, по-друге – потужний стимулом для того, щоб у сегменті соціального підприємництва кількість бізнесів, запущених ветеранами, зросла на третину.
“Ми вже бачимо, наскільки соціальне підприємництво активно розвиваʼється у всьому світі і в Україні в тому числі. У нас вже є величезна кількість такого роду кейсів. Не можу не згадати соціальну меблеву майстерню у Львові, де працюють ветерани. Є мережа піцерій, створена ветеранами, яка працевлаштовує інших. Є кавʼярні, створені ветеранами для працевлаштування ветеранів. І багато інших різноманітних кейсів такого року. Після остаточного ухвалення законопроєкту №10258 їх значно побільшає, що матиме надзвичайно позитивний вплив як на економіку України, так і на суспільство”, – резюмувала Шуляк.
