Фото: яке майбутнє в української економіки (Getty Images)
Україна продовжує жити ілюзіями мирного часу, сподіваючись на швидке повоєнне “економічне диво”, тоді як реальність вимагає жорстких рішень та тотальної мілітаризації економіки.
РБК-Україна зібрало головні тези з великого інтерв’ю доктора економічних наук, члена-кореспондента НАН України Сергія Корабліна.
Читайте також: Кукурудзою “Шахед” не збити: як Україні вирватися з пастки примітивізації – інтерв’ю з НАН
Про “пастку примітивізації” та 30 втрачених років
Ілюзії мирного часу: Майбутнє країни часто обговорюють так, ніби війна вже закінчилася, хоча насправді продовжують гинути люди, руйнуватися міста, а в бюджеті бракує коштів.
Діагноз системі: Кумівство не здатне побудувати вільну країну, а бюрократична вертикаль ніколи не винайде смартфон.
Умови для технологічного стрибка: Високі технології вимагають іншої соціальної культури та безумовного виконання законів і контрактів, як це працює в скандинавських країнах.
Технологічний розвиток не можливий у країні з корупцією (Інфографіка РБК-Україна)
Про міф “постіндустріальної економіки”
Провал деіндустріалізації: Україна безславно втратила свій потужний промисловий потенціал початку 1990-х, не створивши нічого кращого натомість.
Агросектору та ІТ замало: Вижити лише за рахунок сфери послуг, експорту зерна, ріпаку чи олії неможливо – країні критично необхідна сучасна матеріальна промисловість.
Про “ренесанс державного капіталізму”
Кінець вільного ринку: Неоліберальна політика та масова дерегуляція відійшли у вічність; зараз у світі формується новий мейнстрим – мілітаризація промисловості та жорсткий захист національних інтересів.
Питання виживання: Для України державне визнання та фінансова підтримка пріоритетних галузей є питанням фізичного виживання.
Про ОПК як новий локомотив
Залежність від донорів: Наразі близько 45% усіх витрат на оборону України покриваються за рахунок зовнішньої допомоги.
Зброя замість аграрки: Оскільки “кукурудзою дрон чи ракету не збити”, абсолютним пріоритетом має стати промисловий військовий розвиток.
Реалістичний підхід: Україні не варто намагатися виробляти все одразу; краще сфокусуватися на реалістичних проєктах, поступово нарощуючи складність, як це робить Ізраїль.
Україна повинна робити ставку на оборонні технології, а не агросектор (Інфографіка РБК-Україна)
Про ресурси та геополітичні “лещата”
Спекулятивний імідж: Економіка України ніколи не вважалася інвестиційно привабливою, а її рейтинги завжди були у “спекулятивній зоні”.
Як не стати “кар’єром”: Щоб залучити гігантів на кшталт Volkswagen чи Bayer, Україна має адаптувати норми ЄС і пропонувати винятково привабливі умови, а не чекати, що ринок усе вирішить сам.
Про боргову “червону лінію”
Борги відходять на задній план: Хоча держборг сягнув 98,4% ВВП, перед загрозою знищення держави фокус зміщується на ефективність використання цих коштів для захисту.
Пом’якшення ризиків: Завдяки пільговим періодам програм ЄС (Ukraine Facility) та погашенню кредитів G7 (ERA) за рахунок заморожених активів РФ, боргове навантаження наразі не є надмірним.
Про гривню та політику НБУ
Банки-рантьє: Замість кредитування бізнесу (зростання лише на 3,1%), банки вкладають сотні мільярдів у депозитні сертифікати НБУ, перетворившись на фінансових рантьє.
Загроза після війни: Коли зовнішнє фінансування скоротиться, брак внутрішнього кредитування та дефіцит валюти можуть спровокувати девальвацію та інфляцію.
Які стратегічні орієнтири повинні бути у Нацбанка (Інфографіка РБК-Україна)
Про Євроінтеграцію без “рожевих окулярів”
Відсутність конкуренції: Україна наразі не може конкурувати з ЄС у літакобудуванні чи робототехніці, тому успіхом буде бодай локалізація європейських виробництв.
Кінець поступок: Після завершення війни європейські партнери перестануть заплющувати очі на невиконані зобов’язання, і відносини перейдуть у жорстку прагматичну площину.
Про демографічний вирок
Втрата кадрів: З країни виїхало майже 6 млн осіб, і за оцінками, менше половини планують повернутися, що вже створює дефіцит спеціалістів.
Шанс на повернення: Ситуація не є вироком; якщо після війни вдасться налагодити гідні умови життя та праці, можлива зворотна хвиля міграції.
Фінальний прогноз
Прогнози умовні: Робити точні прогнози на 5-10 років під час війни неможливо.
Головний ризик: Тилові скандали, корупція та непрозорі закупівлі демотивують суспільство і партнерів, ставлячи під сумнів здатність України відповідати європейським нормам.
