У листопаді евакуювали майже 300 неповнолітніх.
Днями у Харківській області завершили примусову евакуацію родин з дітьми із прифронтових громад. Вивозити мирне населення із “сірої зони” стає все важче. Дороги дедалі гірші, обстрілів побільшало, а ворожа пропаганда тим часом переконує батьків, що дітей хочуть продати.
З 2 по 28 листопада із шістьох прифронтових громад Куп’янського району волонтери разом з поліцейськими та представниками місцевої влади вивезли до Харкова та інших відносно безпечних районів 299 дітей разом із родинами. Жодного разу неповнолітніх не довелося силоміць вилучати у батьків, але деякі родини влаштували з поліцією справжню гру в піжмурки: тікали, ховалися та поверталися назад під обстріли.
Боротьба з дорогами та російською пропагандою
Цю евакуацію в Координаційному гуманітарному центрі називають найважчою з тих, що були проведені на Харківщині. Поліцейським та волонтерам щоразу доводилося ризикувати життям: якщо ще навесні обстріли в передмісті Куп’янська траплялися коли-не-коли, то сьогодні ці села і селища — щодня в ранковому зведенні Генштабу ЗСУ. Людей вивозять буквально під залпами ворожої артилерії.
Військова техніка розбила шляхи, і та дорога, яка до війни займала 2,5 години, зараз перетворюється на дев’ятигодинну подорож.
“Дороги майже розбиті, і там дуже погучнішало. Бойові дії стали ближче, обстріли почастішали, прилітає туди, де і раніше не літало”, — розповів UA-NEWS.in.ua Ігор Клименко, керівник евакуаційного загону Харківської обласної організації Товариства Червоного Хреста України.
Він вивозить не лише неповнолітніх, а й інших бажаючих із прикордонних та прифронтових районів Харківщини. Це — не лише Куп’янський район. Нещодавно загін був у Гатищі, що біля Вовчанська, і в Чернещині Борівської громади, де останнім часом активізувалися російські військові. Ігор каже: волонтерам було б набагато легше працювати, аби люди не сиділи до останнього. Але це — сільськогосподарські райони, місцеві зазвичай мають великі господарства, і їм важко покинути городи та худобу — навіть під бомбами.
Іще один ворог, з яким несподівано зіткнулися, — російські фейки, які у прифронтових громадах перетворюються на страшні чутки. Деякі батьки неповнолітніх ховалися від евакуації, бо десь прочитали, що дітей “продають на органи”.
“Ці ноги ростуть від русні. Ми вперше почули таке під час евакуації з Вовчанська. Нам розказували, що ми отримуємо по 15 тисяч гривень за кожну дитину, що ми органи дітей у рефрижераторах вивозимо за кордон. Як ми з цим боремося? Постійно розповідаємо, показуємо, в яких умовах люди живуть. Зараз 21 сторіччя, можна легко знайти факти, щоб заперечити ці плітки”, — наводить приклад керівник відділу евакуації Координаційного гуманітарного центру при ХОВА Олег Іванов.
Деякі родини вивозили двічі. Фото: Нацполіція в Харківській області
Втім, розумні аргументи діють не завжди. Деякі родини влаштували з поліцією справжні “ігри” в хованки. Коли до них приїздили з евакуаційним транспортом — розповідали, що виїдуть завтра самостійно, або виїдуть зі знайомими їхнім транспортом, а самі ховалися по сусідах. Поліцейські та місцеві представники соціальних служб брали в людей телефони, перевіряли, чи дійсно вони виїхали, чи правду вони сказали. Самі родини у цей час могли сидіти в сусідів.
“Останні дві сім’ї шукали майже тиждень. Учора з батьками вивезли останню дівчинку, яка залишалася в небезпечному районі”, — розповів начальник ХОВА Олег Синєгубов в ефірі національного телемарафону.
Деякі родини довелося вивозити двічі, бо люди їхали в Харкоів із волонтерами, а потім знову поверталися в Ківшарівку чи Петропавлівку. Але зараз це неможливо: поліцейським на блокпостах дали завдання завертати назад автомобілі, у яких їдуть діти.
Немає ані світла, ані магазину
Деякі родини з дітьми, що евакуювали із прифронтових громад, їдуть в інші області до родичів, але більшість лишається в Харкові. Умови, у яких живуть переселенці, не розкішні, але цілком прийнятні. Усі сім’ї з дітьми селять в один університетський гуртожиток.
“Місяць тому там зробили ремонт. Блокова система, у блоці по три кімнати, у них на блок — два санвузла, дві кухні, дві душові кабінки. Соціальні служби допомагають оформити юридичні документи, можна оформити дітей до школи”, — пояснює Олег Іванов.
Життя в гуртожитках набагато більш підходяще для дітей, ніж ті умови, які склалися в прифронтових селах Куп’янського району — навіть якщо не брати до уваги безпекову ситуацію. Наприклад, у Петропавлівці, колись заможному передмістю районного центру, де були молочна ферма, птахоферма, ветсанзавод, школа і навіть старовинна козацька церква, зараз немає навіть продуктового магазину. Бої іноді точаться буквально на околиці села.
Руїни Петропавлівської школи. Фото: Сергій Козлов/UA-NEWS.in.ua
“Світла немає і газу немає з вересня минулого року. Ніхто туди і виїхати не зможе, щоб щось поремонтувати. Ось так і виживаєм. Плануємо з Червоним Хрестом роздати людям гроші на придбання дров, газові балони ми в кожний двір роздали, генератори роздавали людям, буржуйки. Гуманітарну допомогу привозимо кожного місяця, по харчових наборах навіть більше, ніж потрібно. Деякі люди власними машинами їздять у Куп’янськ на ринок”, — розповіла UA-NEWS.in.ua про умови життя в Петропавлівці староста села Ольга Козирєва.
Колись процвітаюче село на 2,5 тисячі мешканців перетворилось на невеликий населений пункт, де проживає 450 чоловік, більшість із них — пенсіонери, які нізащо не хочуть полишати свою домівку. Але і їм доводиться їхати, бо ще навесні у Петропавлівці жило понад 700 людей — тоді лінія фронту була далі.
У Харківській обласній військовій адміністрації не виключають, що невдовзі може бути оголошена примусова евакуація для родин з дітьми з інших прифронтових громад, включаючи сам Куп’янськ. Але рішення буде залежати виключно від ситуації на фронті.
У Харкові є гуртожитки, куди можна заселити ще більше тимчасових переселенців. За словами Олега Іванова, їх необхідно лише підготувати: привезти техніку, речі повсякденного вжитку та матраци на ліжка.
Автор: Олена Павленко
