Вантажне судно проходить через шлюзи Панамського каналу, 24 березня 2023 року. AP/Arnulfo Franco
Дональд Трамп під час своєї інавгураційної промови знову заявив про плани "повернути" Панамський канал. Президент США звинувачує Панаму в тому, що та начебто передала контроль над каналом Китаю та допускає, що Сполучені Штати можуть встановити над ним контроль військовим шляхом. Чим Панамський канал важливий і до чого тут Китай — розповідає Суспільне.
Історія Панамського каналу
Панамський канал знаходиться між Північною та Південною Америками. Від 31 грудня 1999 року над ним майорить прапор Панами, проте так було не завжди. Будівництво цього каналу у XIX столітті розпочали французи, натхненні успіхом Фердинанда де Лессепса з Суецьким каналом (зʼєднує Середземне і Червоне моря). Ідея полягала в обʼєднанні Атлантичного і Тихого океанів. Однак проєкт був невдалим через поширення тропічних хвороб серед робітників та низку інженерних проблем. Зрештою він зазнав краху в 1889-му.
Вдруге ідею підхопили Сполучені Штати на початку XX століття. Вони підтримали революцію у Панамі за незалежність від Колумбії, а тоді підписали з нею договір Хей-Бунау-Варілья, за яким виплатили Панамі 10 мільйонів доларів за безстрокову оренду землі під канал, а також погодилися щорічно сплачувати 250 000 доларів оренди.
Будівництво розпочали у 1904 році. Підхід США відрізнявся від французького: інженери спроєктували систему каналів на основі шлюзів для підйому кораблів через перешийок, а не прохід на рівні моря. Перші кораблі пройшли через канал за 10 років після початку робіт.
Довжина Панамського каналу — приблизно 77 кілометрів. Він значно скоротив час у дорозі для кораблів, що курсували між Атлантичним та Тихим океаном (раніше їм доводилося проходити весь шлях навколо Південної Америки). Зона каналу, яку контролювали американці, отримала власний уряд, судову систему, школи, поліцію та пожежну службу. Вона також мала губернатора, якого призначав президент США. "Це якби ви взяли шматочок Огайо і пересадили його в Панаму", — так описував це місце Ед Скотт, підприємець і колишній урядовець США.
У 1950-х канал отримав ще й стіну, що відокремила Панаму від зони США. Це, а також закиди Панами в економічній ізоляції бізнесу країни та дискримінації панамських робітників врешті спричинили протести проти американського контролю каналу. Ситуація досягла апогею 9 січня 1964 року, коли одна з суперечок переросла в масові заворушення, призвела до руйнувань будинків в районі каналу, десятків смертей і евакуації посольства США. Ці події в Панамі мають назву День мучеників.
За декілька років після них — у 1977-му, президент США Джиммі Картер і глава уряду Панами Омар Торріхос підписали договір, згідно з яким Сполучені Штати погодилися поступово передати контроль над каналом уряду Панами. Договір передбачав, що водний шлях залишатиметься відкритим для суден усіх країн.
Проте у 1989 році президент США Джордж Буш наказав військам вторгнутися в Панаму, щоб скинути президента Мануеля Норьєгу. Сполучені Штати звинувачували його у торгівлі наркотиками, а також у фальсифікації виборів. Операція завершилася капітуляцією Норьєги, Сили оборони Панами розпустили.
До 1999 року відносини між країнами покращилися, США — згідно з договором від 1977 року — вийшли з регіону і Панама взяла контроль над каналом, яким продовжує керувати й сьогодні.
Нині через нього проходить майже 6% світової торгівлі та 57,5% вантажів, що перевозяться в контейнерах з Азії на східне узбережжя Сполучених Штатів. Щоденно канал приймає 35-40 суден, а за рік генерує близько 2 мільярдів доларів. Приблизно 40% (800 мільйонів доларів) щороку надходить до Генеральної скарбниці Панами, що становить 3% річного ВВП країни.
