Рак молочних залоз є одним з найпоширеніших типів онкологічних захворювань серед жінок. 30-річна Надія Польща з Ірпеня дізналась про діагноз на початку повномасштабного вторгнення росії на територію України. Жінка до останнього сподівалася, що хвороба не підтвердиться, однак коли отримала результати аналізів була в розпачі. Тоді й почалася її боротьба. Надія не втрачала віру навіть, коли її спіткало ще одне випробування — війна.
Журналісти «Київщини 24/7» зв’язалися з Надією аби більше дізнатися про її шлях боротьби з раком. Бо це може допомогти багатьом не пустити руки у своїй війні.
Надихає своїм прикладом інших
Дуже довго Надя мовчала про те, що їй довелося пережити. Але коли одного дня наважилася розповісти свою історію, то отримала багато фідбеків від інших жінок, які так само відчайдушно намагаються побороти страшну хворобу. Одна з них написала:
«Одна дівчина зізналася, що саме моя історія врятувала їй життя. Бо після того, як вона прочитала про мене в моїх соціальних мережах, зробила самоогляд і натрапила на невеличку пухлину в грудях. Але коли звернулася до лікарів ті сказали, що це скоріше за все гормональне. Однак вона добилася, аби їй провели повне обстеження. І в неї виявили рак. А моя історія допомогла його вчасно констатувати. Тож я тепер вважаю це своєю місією і хочу аби більше жінок почули мою історію та не здавалися в цій боротьбі».
Війна з раком почалася одночасно з повномасштабним вторгненням росії
Надія народилася в Мелітополі, який зараз окупували росіяни. Коли їй було 14, вона втратила маму в автокатастрофі. А через 2 роки в її батька не витримало серце і він теж помер.
«Я з 17 років жила самостійним, дорослим життям. Пізніше я вийшла заміж та народила прекрасну донечку Віру. Здавалося б життя заграло яскравими барвами, але тут я почула те до чого явно була не готова», – з долею ностальгії розказує Надія.
До війни Надія зі своєю родиною мешкала в Ірпені. До повномасштабного вторгнення в них був успішний бізнес – салон краси. Сама Надя – майстер манікюру, тож вона завжди багато працювала.
«Я почувалася постійно втомленою, але все списувала на те, що багато працюю. Але одного разу, коли я гралася зі своєю донечкою та випадково натиснула мені на груди і тоді я вперше відчула біль. І зрозуміла, що час звернутися до лікаря», – розповідає жінка.
Лікар оглянув Надю та повідомив їй, що він намацав 3 пухлини. Далі на жінку чекав наступний прийом та довготривале обстеження.
«Я не хотіла вірити в найгірше, до останнього сподівалася, що це після пологів якийсь гормональний збій, або застій в грудях. Мені ж на той момент було всього 28 років! На наступний день після першого огляду у лікаря, мені зателефонувала сестра чоловіка. Вона за професією акушер-гінеколог. Тож коли вона побачила попередні висновки лікаря одразу збагнула, що він підозрює рак. Але й тоді я гнала погані думки від себе. Я була впевнена, що так пишуть абсолютно всім», – пригадує болючі моменти Надія.
Вже на наступному прийомі лікар сказав, що потрібно робити трепанобіопсію: це коли беруть шматочок пухлини на аналіз.
«Для мене це була дуже болюча процедура, прямо мега боляче мені було. Але я здала всі необхідні аналізи та поїхала додому чекати. А вже наступного ранку почалася війна», – з гіркотою згадує жінка.
Загроза окупації і втеча з Ірпеня: знайти лікування виявилося просто дивом
З першого дня повномасштабної війни в Ірпені було гучно, а потім місто опинилося під окупацією.
«Я разом з чоловіком та маленькою дитиною сиділа 3 дні в підвалі. Перед самою війною ми відкрили ще один бізнес, вклали в нього останні заощадження. 27 лютого від бізнесу залишилися лише руїни. Росія руйнувала все на своєму шляху. Я не розуміла тоді за що мені такі випробування», – розповідає Надія.
Після безсонних ночей та постійних обстрілів, які не вщухали родина вирішила їхати з Ірпеня.
«Все, що мені вдалося взяти з собою, це – собака та всі задокументовані обстеження з лікарні. Тимчасово жити поїхали до кордону з Румунією там у моїх друзів був будинок. І вже за кілька днів почали з’являтися нові симптоми. Було дуже боляче підіймати руки. Та й взагалі я відчувала, що мій стан погіршився. А результатів аналізів досі не було», – згадує Надія.
Через війну лабораторія, в якій Надія здавала аналізи, переїжджала з Києва до Львова. Тому результати довелося чекати понад місяць.
«Отримати результати я змогла 31 березня і одразу зрозуміла, що мої найжахливіші побоювання справдилися. У неї – онкологія, рак грудей», – пригадує один з найстрашніших днів у життя…
Далі почалася боротьба за життя. Після отриманих результатів Надя з чоловіком поїхали в Ужгородську лікарню.
«У мене взяли аналізи, щоб подивитися, яка це пухлина, бо все, що я знала на той момент, просто – в мене рак. Яка стадія, все інше — було незрозуміло. Лікар сказав, що віддалених метастазів немає, лише під руками лімфовузли. Це були великі шанси на успішне лікування», – провадить далі Надя.
Ціни на лікування виявилися просто космічними. І через це у жінки був великий стрес: страшна хвороба, грошей немає, війна… Але на допомогу прийшов друг родини – Ігор.
«Тоді він активно волонтерив і підтримував зв’язок зі знайомою в Америці, тож розповів мою історію. Згодом знайшлась родина американців, яка проживала у Бухаресті. І вони запросили мене жити до себе. Там вони вже знайшли лікаря, який був готовий займатися моїм здоров’ям. І я наважилася поїхати. У Бухаресті мене зустріла сім’я: Джені, Шон, та їх чотири доньки. Вони так тепло прийняли мене разом з дитиною у своїй родині. Я й не очікувала тоді, що люди можуть виявитися такими не байдужими до чужого горя», – з великою вдячністю розповідає жінка.
Мотиватором для одужання була донечка, адже вона не мала стати сиротою, як Надя
Надя була впевнена, що пробуде в Бухаресті максимум місяць, їй зроблять операцію та відпустять додому і хімія не буде потрібна. Та через місяць після першої операції аналізи показали, що в жінки нульовий рак у двох місцях під шкірою.
«Тоді лікар мені сказав, що треба прибрати ліву частину грудей повністю. А у правій знайшли ще одну пухлину. Її відправили на аналіз, який показує вигоду від хімії. Тобто є перша половина значень, де точно потрібна хімія. Є друга, де хімія не потрібна. Аналіз показав середину. Лікар сказав тоді, що я повинна сама вирішити чи хочу я проходити хіміотерапію. Але я вже точно знала, що буду робити хімію, якщо є хоча б 2 відсотки, що хімія допоможе, то я пройду її.
Я пообіцяла своїй дитині, що вона не залишиться без мами, як колись я залишилась. Я знаю, як це важко рости без найріднішої людини поряд. Тому я повинна була боротися і не здаватися заради своєї донечки», – з трепетом ділиться найсокровеннішим Надія.
Лікування було неприємним і складним. Від хіміотерапії у Наді були дуже сильні побічні ефекти: головні болі та навіть втрата свідомості.
«Мені здавалося, що я не сплю, а просто все тіло ніби «відключене». Засинала і прокидалася. День, два, три, чотири могло тримати. Було дуже погано, крутилася на ліжку. На гребінці клубками залишалося волосся. Після останньої хіміотерапії я не відчувала рук, ніг. Встала сходити до туалету, підвернула ногу і впала, бо не відчувала її просто. А постійні пропозиції лікарів поставити біля мене горщик просто вбивали мене», – розповідає про прикрий післясмак жінка.
Далі ж було ще більше неприємного. Після хімії була радіотерапія. У жінки й досі на тілі є татуювання після неї.
«Голкою під шкіру заганяють фарбу, роблять розмітку на все тіло. Засовують в прилад, кладуть в певних позах і починається опромінення. Неприємні відчуття. Була дуже сильна втома після процедури», – каже Надія.
Грошей нема – немає лікування: як вдалося знайти кошти і не влізти у борги?
Всередині Наді одна війна – з недугом. Ззовні, в навколишньому оточенні, теж війна – з агресором. І ця друга боротьба ставила під питання першу. На лікування потрібні гроші, а все зупинилося, бізнес не працював, був під окупацією в Ірпені. Тож фінансових ресурсів в родині Надії вже просто не було. До того ж на момент, коли розпочалась хіміотерапія, фінансування для хворих українців було на половину скорочене. Був варіант позичати гроші, але жінка дуже не хотіла цього, навіть боялася заганяти свою родину в борги. Та де взяти гроші, вона не знала… Як же врятувати себе заради доньки?!
«І тоді Джені, в якої ми жили, оголосила збір, написавши пост про мене на своїй сторінці у Фейсбук. Також дуже допомогли мої колеги. Вони теж почали збирати гроші на лікування. Це був ще один важкий момент для мене, тому що я просто не звикла приймати допомогу. І жодного разу не виставила в себе, що мені потрібні гроші. На лікування ми витратили близько 25 тисяч євро», – досить стримано розповідає жінка.
І от одного дня Надя закінчила лікування, зробила КТ. Їй перевірили груди, голову, живіт, таз. Лікар написав, що більше жодної ракової клітини в її організмі не знайдено. Тоді Надя просто не тямила себе від щастя. Невже вона перемогла?!
«В мене просто забракло тоді слів, я просто почала плакати. Я одразу почала телефонувати своїм рідним та всі плакали тоді разом зі мною. Я була здорова! Хотілося кричати про це на весь світ. Мені допомогла віра в себе, я завжди жила з девізом – ні дня без віри. В решті решт Віра кожного дня тримала мене за руку. Саме так звати мою дочку. І я перемогла, я це зробила», – з вірою в очах каже Надія.
Доводиться звикати до нової себе: із «солдата» назад перетворюватися на жінку
Після того, як Надя змогла перемогти страшну хворобу, вона розуміла, що тепер все не буде як раніше. Зараз жінка спокійно сприймає своє тіло, хоча спочатку було дуже тяжко дивитися на себе без грудей. Попереду ще естетичні операції, а от волосся вже почало пробиватися і відростати.
«Коли я була без волосся, я просто сприймала себе, як солдат, якому зараз потрібно пройти цей шлях та перемогти. І мої близькі завжди були поруч зі мною. Навіть військові в той момент підтримували мене, вони прислали мені відео з передової, де всі вони на знак підтримки голилися налисо. Я тоді просто не могла повірити, що люди можуть так підтримувати! Саме тому я вважаю, що рак – найкращий вчитель. Він показав мені, як може бути. Він кардинально змінив мене».
Наостанок жінка додає, що тепер почала харчуватися здоровою їжею. І наголошує, що це дуже важливо для попередження та перемоги на раком. А також закликає усіх проходити періодичні медичні огляди, щоб запобігати хворобі або спіймати її, коли вона ще слабка. Каже, відтепер і сама буде постійно проходити систематичний медичний огляд.
