За інформацією: Суспільне Чернівці.
Александру Костаке під час роботи в Україні. Фото: Александру Костаке
На початку вторгнення з командою фільмували наслідки бомбардування у Житомирі. Тоді росіяни влучили у гуртожиток. Згодом знімали репортаж з дитячої лікарні, де рятували постраждалих від бомбардувань в області дітей.
"Я ніколи не забуду образ дитини, якій було усього два роки і вісім місяців. Саме того дня, восьмого березня 2022 року, малюку виповнилося два роки і вісім місяців. Дуже гарна дитина, як янголятко. На жаль, йому ампутували обидві кінцівки. Їх відірвало бомбою, яка впала на їхній будинок", — розповідає Костаке.
Це також пам'ятає Анжела Бота — фіксерка з Чернівців, яка працює з командою. Робота фіксера передбачає переклад, пошук тем та підтримку зв'язку з місцевими жителями.
Анжела Бота. Фото: Анжела Бота
Анжела розповідає, іноді не могла стримати емоції навіть в прямому ефірі, найбільше її вразила перша подорож у Житомирську область, а також робота в Ірпені.
"Коли ми приїхали до Ірпеня, нам хтось мав розповісти, де і що сталося. Був один чоловік, який багато розповідав. Він намагався розказати нам про те чи інше. Журналісти не дуже розуміли, що з ним. Я їм пояснювала, що уявити важко, який у цих людей був стрес. Це стрес на все життя", — розповідає Анжела.
Зараз жінка не працює в зоні бойових дій, хоча хотіла продовжити фільмувати події у Харкові. Розповідає, що завершила роботу через сім'ю: донька просила її залишитись.
Команда журналістів у Києві. Фото: Александру Костаке
Команда журналістів працювала також у звільнених містах у Київській області та на Донеччині. У Бахмуті проводили інтерв'ю з російськими полоненими. Про свої спогади розповідає Дорєл Оанке — водій. Найнебезпечнішою поїздкою називає ту, що була в Бахмуті. Тоді команда допомагала місцевій сім'ї.
"Мені довелося залишитися в автівці, а мої колеги спустилися до підвалу будівлі, щоб передати генератор і зробити репортаж. Мені довелося сховатися у дворі, а снаряди свистіли над головою і падали на відстані від 500 метрів до кілометра, за моїми спостереженнями. Все сталося так швидко, що я навіть не усвідомив, як стрімко це розпочалося, і як швидко завершилося", — згадує Оанке.
Зруйнована будівля у Харкові. Фото: Александру Костаке
Оператор команди Драгош Стоян теж згадує ті події. До російсько-української війни він вже мав досвід роботи в зонах збройних конфліктів: у Косово та у Грузії під час російсько-грузинської війни. Однак, Драгош каже, що війну в Україні він сприйняв ближче.
"Хоча я побував у багатьох зонах конфлікту, однак тут відчуваю більше емоційного залучення з початку повномасштабної війни. Можливо, причина у тому, що війна близько. До того ж багато людей з України знайшли прихисток у нас. Можу навіть сказати, що долучився, прийнявши багато українських сімей, які приїхали до Румунії, щоб транзитом поїхати до інших країн".
Востаннє журналісти були в Україні 24 лютого 2024 року. Тоді готували репортаж про другу річницю повномасштабного вторгнення і відбудову деокупованих міст.
