За інформацією: Суспільне Херсон.
Звільнений з російського полону колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко і лікарняній палаті у Києві, 28 серпня 2025 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Володимир Миколаєнко був мером Херсона з 2014-го по 2020 роки. Із початком повномасштабного вторгнення він долучився до місцевої територіальної оборони, хоча через швидкий наступ росіян у бойових діях участі не брав. Він лишився в окупованому місті й активно брав участь у проукраїнських мітингах. За два місяці росіяни обманом затримали його і взяли в полон, звідки він повернувся 24 серпня.
В інтервʼю Суспільному Миколаєнко розповідає про реальну готовність Херсона до захисту від російського вторгнення, свої дії на початку війни, пропозиції співпраці з боку росіян і що тримало його в жорстоких умовах полону. Інтервʼю публікується зі скороченнями.
Які ваші перші враження після повернення додому? Це з найприємнішого, про що ми хочемо говорити: далі будуть питання, можливо, не дуже приємні.
Я пишаюсь Україною, пишаюсь українською нацією. Окремо можна казати про Збройні сили. Ми, сидячи там, розуміли, що хлопці й дівчата, які в нас сьогодні там на передку виборюють зі зброєю в руках незалежність, дають достойний опір. Пам'ятаєте, Лукашенко якось коментував: "Ми з Володимиром Володимировичем за добу до Ла-Маншу дійдем"? От я й кажу: ви до Гуляйполя півтора місяці йшли, а тоді там вас і поховали.
Я був дуже здивований реакцією людей на наше повернення. Починаючи від кордону Білорусі й закінчуючи Черніговом уздовж дороги стояли майже суцільним потоком люди з українськими прапорами, прикрашені всі, з радісними вигуками на підтримку нас. Відчуваєш просто повагу й любов — і це дуже важливо. Я достатньо довго пробув у цьому полоні й тримався, як кажуть, на зубах. А коли потрапив в Україну, якось наче на крила став.
Як переживаєте нічні обстріли?
Нічого, спокійно. Чесно кажучи, я думав, що ситуація трошки інша. Ми ж усі розуміли, що війна буде, але в моїй уяві було, що війна буде на сході країни. Що вони звідтіля підуть і, може, з Криму трошки пошумлять. Думав, що там неможливо йти великими колонами, що легко буде їх зупинити. Десь міни поставити, там — арту, і прохід із Криму, за великим рахунком, перекритий. Тим більше, як мешканціЖурналіст Іван Антипенко — уродженець Херсонщини. цього регіону ми з вами розуміємо, скільки там зрошувальних каналів і мостів через них. Мости можна підривати — і вони там втопнуть у тих каналах. Але було дуже страшно відчути, що всі ці військові плани, мабуть, чиясь зла воля зламала. Хіба що червону доріжку [росіянам] не постелили.
Дуже боляче на це реагувати, тому що ми розуміли, що п'ята колона існувала. І коли навіть зверталися своєчасно до правоохоронних органів і щодо СальдоВолодимир Сальдо — мер Херсона у 2002-2012 роках, зрадник, у 2022-му призначений росіянами керівником окупаційної адміністрації Херсонщини., і по всіх цих стремоусових, і по інших: мовляв, це московська консерва, зверніть увагу. Звідти: "Ні-ні, все гаразд". Що поліціянти, що СБУшники так казали. А тепер ми розхльобуємо цю позицію їхню. Таки було не гаразд.
Звільнений з російського полону колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко в лікарняній палаті у Києві, 28 серпня 2025 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Ви якраз підвели розмову до початку повномасштабної війни. Чому вирішили піти в тероборону? Ви — людина в пенсійному віці, могли виїхати, могли нічого не робити.
Скажіть, будь ласка, а куди мені йти? Хто піде захищати мою родину? Мою маму, дружину, доньку, онуків? "Я не піду" — мені просто боляче казати. І боляче сприймати, що в перший же день [повномасштабного вторгнення] у нас зникли всі ці органи, в яких є гасло "служити і захищати"Гасло Національної поліції.. Чи прокурори, чи міліція — не пам'ятаю. Кому вони служити обіцяли? Кого захищати? Сказали: "Ми не Збройні сили, ми тут ні до чого".
Ви теж не збройні сили, але взяли й пішли. Памʼятаєте, як вирішили це зробити?
За великим рахунком, все почалося напередодні. Я спілкувався з нашим обласним військовим комісаром і спитав: "Якщо завтра війна, як ми будемо боронити [місто]? Що робити особисто мені?" Він: "Володимир Васильович, не нагнітайте, війни не буде". Хвилин за 15 я з нього вичавив: якщо завтра війна, то треба прийти до нього й ми все разом вирішимо. Почалась війна. О восьмій ранку я прийшов до обласного військкомату. Черговий каже, що в нього нарада. Я чекаю. І за годину вже мені сказали, що він уникає зустрічі, не прийме мене. "У міському військкоматі збирають людей з повістками, мобілізованих і добровольців. Ідіть туди". Я прийшов, людей ще зовсім небагато. Була десята ранку, але постріли ми вже чули. Я в мобілізаційний відділ зайшов: "Хочу захищати". "Добре, приходьте з документами, свій військовий квиток беріть і речі якісь з собою". Я взяв, повернувся. Бачу, що вони мене не хочуть відправляти в тероборону, тоді вже сів примусово в той автобус, приїхав, отримав зброю.
Головним завданням було захищати Антонівський міст. Хоча, мені здається, його мали б підірвати, а не захищати, тому що по ньому колони пішли на Херсон і Миколаїв. Якщо я не помиляюсь, зараз підірваний Антонівський містРосіяни підірвали міст під час відступу 11 листопада 2022-го..
1 березня офіційно вважають, що російська армія окупувала Херсон. Ви були там зі зброєю. Що робили в цей час до затримання?
Нам роздали зброю, посадили в автобуси. Ми повинні були під'їхати ближче до мосту. Один автобус поїхав, а іншим двом була команда чекати. Тоді почали привозити поранених. Як зʼясувалось, хлопців викинули на якийсь майданчик, де їх почали шматувати мінами. Тому нас більше не чіпали. Під ранок підійшла наша арта й почала бити в бік Дніпра.
Зранку нас перевезли в інше місце, сказали, що зараз колони [техніки окупантів] підуть і ми якось будемо намагатися їх зупинити. Колони танків.
А ви з чим?
З автоматом Калашникова. Потім керівник тероборони вже сказав: "Хлопці, з автоматами ви можете тільки фарбу позбивати з цих танків". І не пустив. Це було 25 лютого.
На ранок я телефоную керівнику свого взводу. Разів п'ять набирав — не бере слухавки. Я вирішив у військкоматі з'ясувати, де базується тероборона. Прийшов, а там уже ні чергових, нікого. Двері навстіж. У тому мобілізаційному відділі, де я записувався на війну, одна людина в цивільному перебирає якісь військові квитки й каже: "Хочете забрати квиток — забирайте". Мені ж цікаво, де тероборона й чи виставили пости біля складів із харчуванням та ліками. Бо завжди є такий прошарок, для кого війна — мати рідна. Ми ж бачили, як ту ж "Фабрику"Торгово-розважальний центр у Херсоні, один із найбільших на півдні України. Знищений російськими обстрілами. виносили, в тому числі й херсонці.
Він каже — я не знаю, де тероборона. Питаю, а керівництво де? "Десь по коридору". Я зайшов — там дійсно сидять два чолов'яги в цивільному. "Хлопці, треба ж якось налагодити охорону цих складів". "А це не ми. Наша задача мобілізувати людей, організувати їх". Ну, словом, таке.
На столі в палаті у пана Володимира список з контактами рідних полонених, з якими він перебував в одній колонії в Росії. Миколаєнко намагається з усіма звʼязатись, щоб розказати родичам про стан їхніх рідних, або підтвердити їхнє місцеперебування для слідства. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Трошки хаос і безлад.
М'яко кажучи. Я питаю: "Де тероборона?" Дізнався, пішов містом з автоматом на плечі туди. Там дійсно збираються люди, їм дають зброю і в автобусах везуть в інтернат на КуликаШкола в центральній частині міста.. Я сів також, поїхав туди. Мене закріпили за якоюсь ротою і дали завдання охороняти цю територію. Я питаю керівника роти: "А як ми будемо боронити місто?" "Ми виготовили пов'язки, роздамо їх вам і ви будете ходити в повʼязках по місту, щоб люди бачили, що тут їх охороняють". "А як ми будемо охороняти, коли почнуть грабувати склади?" Тоді не було розуміння, що ми мали б ходити зі зброєю чи стояти на критичних об'єктах.
Керівник роти відправив мене до свого старшого, я кажу йому: "Я спілкувався з головлікарями наших лікарень — там немає охорони". "Та не може такого бути! Там повинні бути люди". "А хто, якщо втекли, вибачте, всі? Тільки от тероборона залишилась".
Тоді ще стався майже інцидент. Тероборона ж була по-цивільному [вдягнена], просто з автоматами. Вже в останній день когось одягли [у військову форму]. Нашу роту не перевдягли. Ми приходимо [на обʼєкт] — а там інші люди зі зброєю. З'ясувалось, це прості херсонці. Вони, на відміну від військових, зорієнтувалися й виставили свою охорону в лікарнях, щоб якось забезпечити їхню безпеку.
Зрештою, я так розумію, вас розпустили?
Хлопці не сиділи на місці, виготовляли коктейлі Молотова. Було смішно, що от ХІ сторіччя, нам розповідали, що у нас є "Джавеліни" чи якісь там гранатомети – і де це все? Я перед війною читав інтерв'ю і голови ОДА, і його першого заступника, який відповідав за питання [оборони]. Вони казали: "Тероборона сформована на 97 відсотків, вони забезпечені всім, що потрібно. Кожне відділення очолює людина з бойовим досвідом". Ну, а потім я побачив, як це було на ділі.
Але я дуже вдячний херсонцям. Бачив, скільки людей приходили: "Запишіть мене в тероборону, запишіть мене".
Що вони казали, коли бачили вас? Зрештою, міський голова колишній.
"Приємно, що ви з нами". Я кажу: "Мені також приємно, що ми разом. Не "я з вами", а "ми разом'". Ну, бо чим Миколаєнко відрізняється від Петренка? Хіба що за своєю громадянською позицією. Пригадую, в 2014 році на Майдані в Києві стояв зовсім маленький наметик, і при вході там на картонці табличка: "Краще бути боягузом на Майдані, ніж героєм, сидячи на дивані біля комп'ютера". А в нас таких героїв, на жаль, сталось багато.
До першого числа ми виконували певні функції з охорони території. А коли росіяни вже заходили в Херсон, нам сказали зайняти позиції в інтернаті, де ми жили. Будемо, значить, відстрілюватися. Тоді знов зрозуміли, що автоматом від танка відстрілюватись не зможеш — і нас перевели в школу, де адміністрація [тероборони була]. Там нам ще роздали гранати — це вже для танка перешкода. Ну, й потім чи командир, чи перший зам вийшов і каже: "Хлопці, розходимось, переходимо на партизанську роботу". Так закінчились бойові дії херсонської тероборони. Але шкода, я потім бачив, як біля нафтозаводуХерсонський НПЗ, розташований на північному заході міста. хлопці вирішили зупинити танки. Вічна пам'ять, царство небесне хлопцям.
