Військовий моряк з фільму “Крим, як це було”. Фото: Скріншот кадру з фільму “Крим, як це було”
Десять років тому, у березні 2014 року, Російська Федерація провела псевдореферендум, внаслідок якого окупувала Крим. В ефірі "Українського радіо. Одеса" Суспільне поспілкувалося з двома військовослужбовцями ВМС ЗС України Юрієм Рудковським та Олександром Гончаровим. Вони розповіли про початок окупації, зраду друзів та як вдалося покинути півострів.
Перші дні. Блокада
У 2014 році капітан 2-го рангу Олександр Гончаров служив заступником командира 1 бригади надводних кораблів ВМС ЗС України в Криму. Про те, що до КПП деяких військових частин на території півострова прибувають "зелені чоловічки", дізнався 22 лютого, перебуваючи на одному з кораблів у Стрілецькій бухті. Військовослужбовцям як нікому іншому було зрозуміло: від перебування людей у військовій формі без знаків розрізнення біля військових частин нічого доброго очікувати не слід.
Капітан 2 рангу Олександр Гончаров, лейтенант Максим Сагайдак, капітан ВГК “О. Солодунов” Володимир Мастєрков, молодший лейтенант Аліна Тарасенко (зліва направо). Фото: Державна установа “Держгідрографія”/Facebook
Обговорення офіцерами того, що відбувається, перервав телефонний дзвінок комбрига. Йшлося про наказ всім військовослужбовцям, які були в Стрілецькій бухті, прибути до командного пункту з'єднання.
З 22 лютого і до 22 березня постійним місцем розташування більшості офіцерів управління бригадою став корабель управління "Славутич", який перебував у північній частині Севастопольської бухти. За два-три дні вихід з бухти, де, крім "Славутича" розташовувалися морський буксир та протичовновий корвет "Тернопіль", заблокували два російські кораблі.
За словами Олександра Гончарова, отримати інформацію ззовні було складно. Севастопольські канали дуже швидко змінили риторику, стало зрозуміло, що вони працюють в інтересах Росії. Невдовзі українські канали зникли з ефіру і зв’язок із зовнішнім світом обмежувався поодинокими телефонними дзвінками.
"Коли кажуть "не все так одозначно", "величие России", "беспорядки в Киеве", "нарушение конституционного строя", розумієш, яку саме думку хочуть сформувати у слухача", — зазначив Олександр Гончаров.
Аналогічно описує ситуацію, що склалася в перші дні захоплення Криму, Юрій Рудковський, який на той час був капітаном 1 рангу, командиром корвета "Хмельницький":
Юрій Рудковський. Фото: Суспільне
"Для мене конкретним сигналом стало те, що заблокували першу прикордонну частину в Балаклаві. Коли повідомили про заблокований вхід з боку берега, я зрозумів, що настав час самому ухвалювати певні рішення. Тому що від командування, що було на той час, не було нічого чути. Ми почали робити певні дії, щоб зберегти свій корабель. Були спроби вивести кораблі в море, тому що біля берега вони дуже вразливі. Готували корабель до бою та походу, був зібраний екіпаж. Корабель був у бойовій готовності, але втрутилися керівники та заборонили мені виходити в море або переходити в якийсь інший пункт базування", — пояснив Юрій.
Невизначеність
Попри все найскладнішим для Юрія було зберегти сім’ю.
"Коли почалися всі ці події, ми захищали свій корабель, були спроби сепаратистів вплинути на моє рішення, щоб я здав корабель, через мою сім’ю. Моя дружина тоді була на сьомому місяці вагітності, вони її шукали. Мені доводилося розв'язувати питання з тим, щоб її не знайшли там, де вона мешкала. А ми жили в 50 метрах від штабу ЧФ", — згадує Юрій.
Розпоряджень щодо конкретних дій від командування ВМС України не було. Основним словом, як зізнається військовий, було "тримайтеся", яке згодом стало тригером.
"Після зради командувача Військово-Морських Сил Березовського був призначений командувач ВМС Гайдук. Був прямий зв'язок, були конференції, хоч якась інформація надходила щодо державних поглядів на те, що відбуваються якісь консультації", — розповів Гончаров.
Тривала блокада, що супроводжувалася психологічним тиском, схилянням на бік РФ, напругою через невизначеність. Навіть було кілька випадків демонстраційних спроб мінування "Славутича". Не додавала оптимізму і ворожа дезінформація. Зокрема росіяни розповсюджували чутки про те, що військовослужбовці з екіпажів морської охорони севастопольського загону, які залишили Балаклавську бухту і вже були в Одесі, перебувають у камерах або під наглядом СБУ, що їх вважають зрадниками і їм загрожує тюрма.
Однак "Славутич" протягом місяця щодня о 8:00 продовжував підіймати прапор України, над бухтою лунав гімн.
Корабель управління “Славутич”. Фото: ГО “Український мілітарний центр”/А.Балабіна
Штурм, зрада присязі та вихід на материкову Україну
20 березня росіяни захопили корвет "Хмельницький", а 22 березня після кількагодинного штурму було захоплено корабель управління "Славутич", який був останнім підрозділом ВМС України в Севастополі.
Коли завершився штурм, на палубі "Славутича" зібрали екіпаж. Олександр Гончаров йшов туди одним із останніх:
"Я підіймаюся туди і чую, як екіпаж починає співати гімн України. Акапельно, дуже гарно. Мене це схвилювало. Це було настільки сильно… І тут я почув голос чоловіка, років за 50, що стояв збоку: "Что вы с ними сделали?". Я відповів, що йому не зрозуміти. Запам’яталося і як співають, і оце нерозуміння. Я усвідомив, що вони (росіяни, — ред.) взагалі не розуміють, хто вони, що́ вони, звідки", — поділився військовий.
За кілька днів до штурму на "Славутичі" було оголошено, що для всіх охочих покинути корабель буде надано плавзасіб. Олександр Гончаров розповів, що на берег вийшли 15-20 людей. Також зазначив, що не всі військовослужбовці довіряли інформації про те, що після виходу на материкову частину їм дадуть час для ухвалення рішення залишатись служити чи повернутися. Не всі в це вірили, тому що офіційного документа з печаткою та підписом не приходило.
На думку офіцерів, багато факторів вплинуло на те, що військовослужбовці Збройних Сил України зрадили присягу. Серед найсуттєвіших те, що велику частину особового складу представляли місцеві, які мали родини в Криму. На інших вплинула й обіцянка забезпечення житлом, більшою зарплатою.
"Різниця була дуже суттєвою. Я як командир корабля отримував тоді зарплатню як російський старшина", — зауважив Рудковський.
Проте зрада присязі людей з власного оточення давалася нелегко:
"Найважчим було зрозуміти, що ті люди, які стояли з тобою поряд, здатні зрадити. Сьогодні він твій друг, з яким ти багато чого пройшов, навчився, а завтра він вже військовослужбовець РФ. Це вже чужа людина, твій ворог. Але час розставив усе на свої місця і немає ілюзій, хто є хто", — пояснив Юрій.
Корвет “Хмельницький”. Фото: ГО “Український мілітарний центр”
За його словами покинути корабель після захоплення змогли не всі. Він разом з двома офіцерами перебував на кораблі три доби під цілодобовим наглядом працівників ФСБ.
"З нами проводилася робота. Пропонували залишити за собою корабель та екіпаж, обіцяли залишити на посаді, дати зарплату. Зрозуміло, що це була запланована робота, тому ми на неї не реагували", — згадує військовий.
Згодом Юрію довелося пережити ще 22 дні в Севастополі. Разом з членами екіпажу вони збиралися у визначених місцях, про які домовлялися напередодні. За тиждень згуртувалися військовослужбовці 5-6 екіпажів кораблів. Допомагали один одному протриматися у той час, коли українських військових виселяли з квартир, з банкоматів не можна було зняти гроші тощо. Після цього нове командування українських ВМС організувало виїзд з Криму.
Більшість офіцерів та членів екіпажу не одразу виїхали на материкову Україну через необхідність виводу з Криму деяких кораблів. Бойові кораблі росіяни не віддали, зокрема бойові одиниці зі складу бригади. Випустили судна забезпечення, навчальні катери тощо.
Юрій Рудковський перегнав з Криму до Одеси п’ять кораблів. Олександр Гончаров вийшов з півострова на судні розмагнічування "Балта".
Чи була можлива альтернатива?
Скептичну відповідь на питання, чи можна було чимось запобігти анексії Криму, Олександр Гончаров аргументує таким чином:
"Я служив у Криму з 1996 року і можу поділитися спостереженнями. Україна зробила дуже мало для того, щоб змінити світогляд кримчан. Вони не були проросійськими, вони були радянськими… Південний Крим був радянським заповідником з тугою за колишнім життям і вірою у відновлення СРСР. Те, що кремлівський кат назвав найбільшою геополітичною катастрофою розпад СРСР, повністю відповідало поглядам жителів Криму".
Активісти “Жовтої стрічки” в окупованому Криму. Фото: Telegram/Жовта стрічка
За словами Юрія, на той час у військових не було розуміння того, що захоплення півострова призведе до повномасштабної війни:
"Якби воно (розуміння, — ред.) було тоді, то події розвивалися б зовсім по-іншому. Якби ми знали, то рішення ухвалювалися б зовсім інші. У бухті, де я стояв, із п’яти військових кораблів із командирів вийшов тільки я. Інші лишилися на боці окупанта. Якщо б я ухвалив рішення відкривати вогонь, то на цьому б все і закінчилось, адже підтримки з інших кораблів не було б. Тоді не вистачало рішення командування ВМС чи командування ЗС України про відкриття вогню та агресивний захист своїх кораблів. Вважаю, що треба було агресивніше захищати свої кораблі та територію Криму. Я впевнений, що анексії Криму не було б. З таким спротивом, який зараз показують наші військовослужбовці, він був би такий, як і в Криму", — зауважив Рудковський.
Причину відсутності активного спротиву він вбачає також у тому, що українські військовослужбовці не були морально готові до кримських подій:
"Багато з тих, хто проходив там службу, не бачили в росіянах ворогів. Радянський стереотип досить серйозно нав’язувався, розвивався: спільні навчання, причали, бали, проживання в одних будинках. Багато хто просто не розумів, що це вороги, які потім будуть вбивати наших людей. Якби тоді було б це розуміння, я впевнений, що анексії не було б в такому вигляді, як вона зараз є", — наголосив Юрій.
Крим: засвоєння уроків
Події, що відбувалися в Криму в кінці лютого – на початку березня 2014 року, виразно продемонстрували необхідність перегляду багатьох речей, які в той чи інший спосіб зробили можливою анексію півострова.
"Крим наклав суттєвий відбиток на тих, хто звідти вийшов. Навіть на дітей. Вони всі вийшли іншими. Звичайно, ми всі подорослішали після тих подій, суттєво порозумнішали, — констатує Юрій Рудковський та розмірковує щодо зроблених висновків: — Крим мене навчив ухвалювати самостійні рішення, коли їх не може ухвалити керівництво. Крим багатьох навчив ухвалювати складні рішення, за які потрібно відповідати… Це покоління офіцерів ВМС уже не ті офіцери, які були в Криму. Це ті, які в потрібний час ухвалять правильне рішення і зроблять усе, щоб виконати задачу".
Запоруку розвитку Збройних Сил України і ВМС зокрема Олександр Гончаров бачить у вихованні високопрофесійного особового складу, бо, на його думку, люди — це головне. Тому після звільнення з армії за станом здоров’я пов’язав подальшу професійну діяльність з вихованням гідної зміни у Військово-морському ліцеї імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного.
Юрій Рудковський, який на сьогодні продовжує виконувати бойові завдання як керівник підрозділу на південному напрямку, переконаний, що в майбутньому українські ВМС будуть серйозно розвинутим флотом, який пануватиме в Азово-Чорноморському регіоні:
"У нас усе вийде. У нас уже все виходить", — підсумував Рудковський.
Авторка: Діна Плетенчук
Читати ще
Читати ще 10 років окупації Криму: історія боротьби за півострів
Читати ще “Я відчула огиду, що кримськотатарську пахлаву назвали “хворостом в меду”: інтерв’ю Еміне Джеппар про окупацію Криму
Читати ще “Спочатку намагалися окупувати мізки, потім півострів”: 10 років тому РФ провела псевдореферендум у Криму
Читати ще Не зрадили присягу Україні: Суспільне покаже документальний фільм “Крим, як це було”
