Журналіст ЗМІ.ck.ua з’ясовував причини конфлікту.
Довгий темний коридор приміщення колишньої міської санстанції, а нині — Черкаського міського управління Держпродспоживслужби, приводить волонтерку Владиславу Руденко до кабінету, де вона впізнає знайомі обличчя. Цими днями ці фахівці навідалися з перевіркою за скаргами сусідів до обійстя в приватному секторі міста. Тут волонтери тримають тварин, привезених із гарячих точок на карті України. Відвідувачку просять ознайомитися з актом обстеження…
Діалог
Дівчина пробігає поглядом текст на папірці, передає чоловікові, теж волонтеру. Кілька працівниць служби розшифровують написане канцеляристом, вона ж перепитує технічні деталі обліку тварин та пояснює мотиви й наміри волонтерів. Загалом розмова — доброзичлива з обох боків. У голосі фахівчинь Держпродспоживслужби можна навіть почути нотки співпереживання та намір показати шляхи виходу з ситуації, в якій опинилися волонтери благодійної організації “Благодійний фонд “Анімал хелп Черкаси”:
— Ведіть облік — індивідуальні картки, вакцинацію… Записуйте, коли приїхали, хто привіз тварин, звідки… Також журнали — коли провели дезинфекцію. Медичні огляди і щеплення працівників теж мають бути. Приділіть увагу й ризикам, що пов’язані зі сказом тварин: бачите невластиву їм поведінку — одразу телефонуйте відповідним службам.
Владислава пояснює, що необхідні заходи проведені, тварини — в безпеці, як і люди, які з ними працюють. Більшість собак є в базі даних, всі тварини вакциновані. Укладені договори з однією з ветеринарних клінік. А журнали й документацію приведуть у належний стан. Все, що виконують волонтери — перетримка, лікування, стерилізація, прилаштування в сім’ю — перелічено у статуті й інших документах благодійного фонду.
Основна вимога — переїзд тварин
Якщо не врахувати рекомендацій фахівчинь, може бути інша перевірка. Це вже буде не епізоотичне обстеження, складатимуть акт державного зразка за результатами заходу державного нагляду й контролю (в такому разі волонтерам видадуть припис із чіткими термінами усунення порушень). Вимагати перенести вольєри може лише суд.
— В акті ми не пишемо про жорстоке поводження з тваринами (про це в заяві-скарзі писали сусіди. — Авт.) — ми такого не помітили, — наголошують працівниці Держпродспоживслужби. — Навпаки — собаки нагодовані. Та питання в тому, що їх — забагато на один вольєр, навіть візуально це помітно. Потрібно також вирішити питання з добросусідством. Не всім подобається така кількість тварин за парканом. Нових тварин не завозьте, а прилаштуйте тих, які вже є. Хоч ініціатива ваша — хороша, та розраховуйте власні сили, зрозумійте, що всім допомогти неможливо…
Волонтерці розповіли про вимоги нового законодавства, яке скоро має вступити в силу — реєстри, які покликані навести лад із ідентифікацією та реєстрацією тварин. Власники будуть зобов’язані пройти певні процедури. Діятиме державний реєстр тварин. У Черкасах новацій поки не запроваджено, але, наприклад, у правилах утримання тварин у Києві вже прописано, що власник обов’язково має зареєструвати тварину — разом з домашніми улюбленцем у державній ветлікарні пройти процедуру офіційної реєстрації й отримати документ.
“Люди нас не чують”
У чому ж проблема, чому протягом кількох місяців волонтери проходять “сім кіл пекла” перевірок різних служб, в тім числі правоохоронних органів? Розпитую про це у волонтера благодійної організації Сергія Русіна.
— Наш фонд спеціалізується на перевезенні тварин із зони бойових дій у безпечніші місця, їхньому лікуванні, наданні медичної допомоги та прилаштуванні тварин у сім’ї. Ми не позиціонуємо себе як притулок, а бачимо своє покликання в реабілітації тварин. Уже не одна сотня тварин, яких ми рятували, живе в родинах.
— Скількома тваринами зараз опікується фонд?
— Зараз під опікою більше 100 собак. Така кількість пов’язана з наступальними діями ворога в Торецьку, Часовому Яру, та інших прифронтових населених пунктах. Там теж були центри перетримки тварин — туди їх вивозили зі ще гарячіших точок. Центри в тих містах переповнені, тож тварин треба вивозити далі від лінії фронту. Адже під ворожими обстрілами небезпечно не лише людям, а й тваринам. Намагаємося везти їх у центральні та західні області.
Сергій розповів, що сусідам у приватному секторі, де базуються волонтери, не подобаються неприємні запахи та собачий гавкіт. Так і виник конфлікт. Ворожнеча розпочалася півтора року тому, коли волонтери почали активно привозити в Черкаси собак зі сходу країни. Дехто з сусідів звинувачував їх у тому, що вони нібито займаються бізнесом і заробляють на цьому гроші. Насправді ж усі ресурси йдуть на тварин.
— Люди нас не чують. Ми намагалися донести потребу в цій справі та пояснити, що труднощі — тимчасові. Адже більшу частину собак до кінця літа плануємо перевезти з цього місця. Але люди пишуть скарги, а це своєю чергою гальмує нашу роботу щодо переїзду. Кожна перевірка, виклик у поліцію займає час і забирає сили, ми не можемо нормально працювати й перевезти собак.
Звідки взялося “жорстоке поводження”
У зверненнях до міських служб та правоохоронців сусіди пишуть, що собак буцімто не годують та погано з ними поводяться, навіть вказують на “жорстоке поводження з тваринами”. Волонтери вважають це роздмухуванням конфлікту.
— Уявімо, що ми перевезли тварин в інше місце. Чи цікавитимуться сусіди-скаржники їхньою долею, як із ними поводяться? Впевнений, що ні, — ділиться думками Сергій. — Їх турбує лише особистий комфорт. А тезу про “жорстоке поводження” використовують, щоб більше тиснути на волонтерів через правоохоронні органи. Насправді тварини отримують необхідні корми та догляд щодня, їх оглядає ветлікар, за ними прибирають. Цьому є докази — як відео, договори з ветклінікою, так, зокрема, й гарний стан тварин. Їм тут, звісно, краще, ніж на сході під обстрілами. Так, погоджуюся, що тварин більше, ніж має бути, зважаючи на кількість та розміри вольєрів, але ж не забуваймо, що в країні війна, чотирилапих поки нікуди подіти.
За останній місяць, за словами Сергія, фонд пройшов дві перевірки — від служб Черкаської міськради та Держпродспоживслужби. Перед цим сусіди неодноразово викликали патрульних поліцейських та дільничної, звернулися в прокуратуру.
— Поліція пояснює сусідам, що гавкіт собаки — це не побутовий шум і притягнути “винуватця” до відповідальності патрульні не в змозі. Тому сусіди почали вигадувати всілякі інші приводи, аби на нас тиснути. Хоча, всі люди — різні. Є й ті сусіди, хто допомагає, навіть донатять. Зрештою, наша робота — це й безпека людей, коли тварини не вештаються вулицями, а перебувають у вольєрі, нагодовані та напоєні.
Бракує фахівців
Прошу волонтерів розповісти про плани переїзду. На новому місці, у селі неподалік Черкас, благодійний фонд готує ділянку, яку придбав понад рік тому. Тут облаштують вольєри та всі необхідні санітарні умови. Сюди планують перевезти більшість тварин.
Сергій щодня їздить містом та доставляє необхідні корми чи інші речі. Намагається встигнути допомагати і з будівництвом. Двоє волонтерів удень безпосередньо наглядають за тваринами, ще одна людина чергує вночі. Кожен хоче діяти на користь тваринам та людям — заспокоюють чотирилапих, аби ті не створювали надмірного шуму, дають їм уколи, ставлять крапельниці. Вистачає потреб і з прибиранням у вольєрах, годівлею та напуванням — у спеку воду міняють до п’яти разів на день. Та зробити так, щоб зовсім не було неприємних запахів та не було чутно гавкоту, волонтери, звісно, не в змозі. Тому й перепрошують у містян за тимчасові незручності.
— Нове місце — за населеним пунктом, де немає житлової забудови, тож тварини нікому не заважатимуть, — пояснює Сергій. — Збирали кошти на вольєри та паркан на новому місці. Просили допомоги й у цих сусідів, які зараз пишуть скарги… Нам відмовили. Певну суму допомогли зібрати блогери, які розповідали своїй аудиторії про наші потреби.
Зараз уже придбали матеріали на паркан та вольєри. Однак виявилося, що знайти майстрів, які якісно та за помірну плату зроблять усе необхідне на новій ділянці, в нинішніх умовах досить складно. І все ж робота триває.
— Хотів би, щоб люди розуміли, як непросто й водночас важливо в умовах війни дбати про тих, хто від тебе залежний, — звертається до читачів Сергій Русін. — Чимало тварин залишилося на вулицях прифронтових міст майже без шансів на виживання. Приємно, коли люди приходять до нас узяти собаку в родину. Іноді забирали тварин “з евакуації”, які ще кілька годин тому були серед вибухів, а зараз — у турботливій родині. Бачиш таке, й сльози самі котяться. Минулого місяця таких випадків побільшало. Це — як винагорода за нашу роботу.
Роман Назаренко
