Канівський Успенський собор за рішенням Верховного суду, перейшов у власність держави ще у вересні 2024 року.
Нині перебуває на балансі Канівського національного Шевченківського заповідника. Однак, доступ до собору його працівники отримали лише в лютому 2025 року. Коли представники московського патріархату залишили храм, то пошкодили дзвони. Також прихопили із собою престол та інші церковні речі, розповів Суспільному настоятель Канівського Успенського собору протоієрей Сергій.
Молитва у Канівському Успенському соборі. Суспільне Черкаси/Ольга Лисенко
Нині у соборі звершують службу українською і моляться за українських бійців. Тепер це обов’язкова частина кожного богослужіння, розповів настоятель собору, протоієрей Сергій. Адже раніше у цих стінах звучали інші молитви. А ті, хто зверталися до Господа, не погребували забрати з собою все, що собор надбав за тисячолітню історію.
“Він вже за тисячу років повинен переповнюватися церковними речами, але коли ми увійшли, тут нічого не було. Пограбували, пограбували Божий дім, Божий храм”.
Тож усім необхідним для служби парафіяни православної церкви України забезпечили собор самі. Найперше, пояснив священник, придбали центральний аналой.
“Це підставка, ще називається по-церковному тетрапод. На якій розміщується центральна ікона. Храмова ікона”.
Не залишили попередні віряни й жодного свічника. Забрали й панахидний столик.
“Перед яким ми молимося, і просимо в Бога за усіх, хто відійшов у вічне життя на небесах”.
Та головне, показав протоієрей, попередники “прихопили” з собою й престол — головну святиню будь-якої церкви. Новий, за яким моляться нині, отримали у подарунок від митрополита Черкаського та Чигиринського Владики Іоана. А Євангеліє — від предстоятеля Православної церкви України Блаженнішого митрополита Епіфанія.
Що лишилося після священників московського патріархату. Суспільне Черкаси
Варвара Позивайло у собор прийшла вперше. Бо, допоки він був під московським патріархатом, не відвідувала принципово:
“Дякуємо Богу, дякуємо тому, хто допоміг відкрить наший Успенський собор. Ми дуже раді”.
Утішена тим, що церква знову українська й канівчанка Марія Панченко:
“У мене син воює уже на передовій, вже три роки. То я тільки за Україну, українську молитву”.
Вірянка Лариса додала, що приходить до храму молитися за перемогу України:
“Сльози на очах. Це дуже радує, чується Боже слово тут. І радість на душі. Це дуже добре, що відкрилася ця церква, будуть ходить люди, будуть молитися за нашу перемогу”.
Єдине, що засмучує вірян, дзвони собору досі не звучали, розповів протоієрей Сергій. Хоча вони є, та поки мовчать.
“Било, яке б’є, скликає людей — вони були відрізані, були відсутніми. До цього вони були на дзвіниці. І це як священнику мені — це біль.
Тож нині віряни шукають можливість їх відновити, а заодно й пам’ятну табличку з фасаду собору, додав юрисконсульт Шевченківського національного заповідника Дмитро Богачов.
“Як стало відомо після отримання доступу, одна з табличок невстановленими особами, невстановленим чином перенесена всередину собору. Інша табличка наразі відсутня і розглядається питання підтвердження, де вона може бути перебувати”.
Тим часом у стінах вже українського майже 900-річного собору лунає молитва за українських захисників:
“Господи захисти, збережи воїнів наших. Воїнів — Володимира, зниклого безвісти, Романа, Андрія, Руслана та їхніх побратимів”.
