Сергію Андрущенко із Жашкова скоро виповниться 64 роки. У цьому віці чоловіки зазвичай думають про заслужений відпочинок та спокійні домашні справи, але він – на фронті.
Про своє рішення залишатися в строю чоловік говорить максимально просто, без жодного пафосу та гучних слів: «Так я можу послужити, та й служу. Можу робити і допомогти чим можу. Мені просто подобається те, що я роблю. В мене така точка зору: можу – пішов. Все дуже просто і ясно».
До війни чоловік працював у автомайстерні, але ще у 2015 році вирішив піти в АТО. Свою мотивацію тоді він описує коротко: «Ну як… комусь то треба воювати. Сім'я, як-не-як, дома. Комусь то треба за сім'ю, за все… Собі так надумав та й пішов». Півтора року він відслужив механіком-водієм на танку «Булат». А коли 24 лютого 2022 року почалися перші обстріли, чоловік уже вранці був у військкоматі, і за два дні виконував бойові завдання під Бахмутом у лавах 30-ї бригади.
Після досягнення 60 років Сергій мав законне право демобілізуватися, але щойно прийняли закон «60+», він одразу підписав контракт, навіть не цікавлячись умовами: «Я ними навіть не цікавився. І я не знаю, які там є в ньому переваги. Мені просто було головне, щоб документи одобрили, підписали, і все. Я йшов на контракт не через переваги. Я йшов, бо хотів просто з хлопцями дослужити, скільки я можу. Ще як списували, казав: «Тільки що – я повернуся». Родина просила відпочити, але характер Сергія знає добре, тому рішення прийняли.
За роки служби Сергій побачив, як кардинально змінився характер війни: «Тоді дронів не було, а зараз все на дронах. Це зовсім не така війна, як 15-й рік. Проти АТО це не та війна». Проте новобранцям, які мають цивільний досвід та хочуть його використати в армії, він радить не ховати свої вміння, а головне – горіти справою: «Мати бажання, саме перше, і все. А далі все буде своєю чергою. Головне – мати бажання. Немає бажання – діла не буде».
Коли розмова заходить про мобілізацію, пан Сергій відмовляється від гучних закликів чи агітації, вважаючи, що кожен має розібратися в собі сам: «У кожної людини є своя голова. Всі бояться, немає такої людини, яка не боїться. Кажуть, дурень – і той боїться. Але в кожного є своя голова, і кожен повинен сам розібратись і вирішити: от я піду туди, що я можу робити? От я можу те робити, можу те робити. От і старатись іти й робити те, що ти вмієш робити». Водночас він нагадує тилу про сувору реальність: «Мають всі знати, що війна – це страшне, і на війні нелегко. Війна – це горе, саме справжнє горе. І на ній нелегко нікому: ні цивільним, ні військовим. Про це забувати не можна нікому».
Свою особисту мотивацію триматися та шукати оптимізм Сергій формулює дуже чітко: «Мотивація… В мене є здоров'я, я повинен бути тут, щоб вони сюди не лізли. Тут вони (ред. – вороги) не потрібні. В нас є діти, в нас є онуки, дай Бог, ще й правнуків побачу. І тут їм (ред. – ворогам) нема що робити. Ми повинні хазяйнувати на своїй же землі. Скільки здоров'я є – скільки буду воювати». А на питання про плани після Перемоги відповідає з мудрою посмішкою: «Плани одні – щоб ще здоров'я було. Оце плани. А далі побачимо. Прийдемо додому – роботи вистачає, були б руки. Було б здоров'я, а робота завжди є».
