Анна Гунченко — мама, директорка Єрківської музичної школи та волонтерка, яка з початку повномасштабної війни допомагала військовим-землякам. У 2024 році вона сама стала до лав ЗСУ. Нині Анна служить бойовим медиком.
Про це пишуть "Вісті Черкащини".
До війни її життя було пов’язане з музичною школою, дітьми та роботою. Після початку повномасштабного вторгнення жінка активно зайнялася волонтерством: допомагала військовим із дронами, спорядженням, автомобілями, продуктами та іншими необхідними речами.
За словами Анни, саме волонтерство стало одним із поштовхів до рішення піти на військову службу.
« Допомагала військовим, шукала необхідне, передавала, підтримувала. І якось так волонтерство мене затягло. Чим більше я бачила і розуміла, тим сильніше відчувала, що просто залишатися осторонь уже не можу. Тому з лютого 2024 року я на військовій службі», — розповіла захисниця.
За час служби Анна побувала на Запорізькому та Донецькому напрямках. Каже, що до постійної небезпеки з часом доводиться адаптуватися.
Нині жінка служить бойовим медиком. У її підрозділі вона єдина жінка, однак, за словами Анни, це не має вирішального значення.
«Ми всі робимо одну справу, підтримуємо один одного, і для мене найважливіше – знати, що я тут потрібна і можу бути корисною», — зазначила вона.
Особливе місце у військовому житті Анни займають побратими. Разом із ними вона переживає небезпеку, втому та важкі дні.
Найважчим на фронті захисниця називає втрати.
«Найважче – втрачати своїх. До цього неможливо звикнути. Ще вчора людина була поблизу, говорила з тобою, сміялася, щось планувала, а сьогодні її вже немає. Такі втрати залишаються з тобою назавжди», — розповіла Анна.
Війна, за її словами, змінила ставлення до звичних речей. Тепер вона особливо цінує час із рідними, прості розмови та можливість провести спокійний день.
Головною мотивацією для служби Анна називає свого сина та майбутнє українських дітей.
«Моя найбільша мотивація – мій син і майбутнє всіх наших дітей. Хоча зараз ми із сином далеко один від одного, думка про нього завжди зі мною. Я хочу, щоб наші діти жили у вільній країні, могли вчитися, мріяти, розвиватися, будувати своє життя і самі будувати нашу країну далі. Бо саме їм у ній жити після нас», — сказала захисниця.
Найбільше Анна мріє про повернення до мирного життя без тривог, страху та втрат. Вона хоче, щоб діти чекали батьків не з війни, а просто додому, а українці нарешті отримали можливість не виживати, а жити, мріяти та здійснювати свої плани.
