За інформацією: Суспільне Херсон.
Колумбієць Хайро, який служить у 34-й окремій бригаді морської піхоти, йде повз дитячу бібліотеку в історичному центрі Херсона в «червоній» зоні поблизу Дніпра. Він чергує в складі мобільної вогневої групи, яка полює за російськими FPV-дронами. 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
— «Молнія» на центр іде. Ось чуєте, вже перехоплювачі за нею полетіли. Може й для нас робота буде. А ні, не цього разу, десь упала, — коментує вибух у середмісті Херсона 39-річний Кирило, солдат 34-ї окремої бригади морської піхоти.
З морпіхами мобільної вогневої групи ми стоїмо під деревами з уже поріділим листям. Бійці збивають російські дрони, що летять з Олешків, де пʼять днів тому відбувалась гуманітарна місія: сотні людей повернулися на підконтрольну Україні територію. Нині режим припинення вогню, який діяв із 27 жовтня по 1 листопада, завершений.
Військові кажуть, що інтенсивність повітряних атак поки невисока, але безпілотники й артилерія противника бʼють по правому берегу Дніпра з перших хвилин після завершення локального перемирʼя. Вранці 2 листопада вони атакували лікарню. Обійшлося без жертв.
Напередодні четвертої річниці звільнення Херсона та правобережжя Херсонської області Суспільне розповідає як живуть херсонці на лінії фронту та що кажуть військові про відновлення бойових дій після режиму тиші. Як виглядає центр міста та прибережні райони, що перебувають під постійними обстрілами — у нашому фоторепортажі.
«Ось тут мій чоловік від дрона згорів. Поховали»
Перебіжками між відкритими зонами та уважно поглядаючи під ноги, аби не натрапити серед опалого листя на російські міни-пелюстки, ми поспішаємо на зустріч із морпіхами з мобільної вогневої групи (МВГ) 34-ї бригади. Тут, ближче до Дніпра, вони першими зустрічають російські дрони, що перетинають річку в пошуках цілей у місті.
На вулиці дуже тихо й порожньо, накрапає теплий дощ. Дорога пролягає через парки, атракціони та вузькі прогулянкові вулички. Колись вони були сповнені перехожих, і тут ледве можна було запаркувати автівку. Однак розширення кіл-зони через дронові атаки знелюдили прибережні райони. Нині вони більше нагадують картини з апокаліптичних фільмів.
Один із входів до Шевченківського парку, який зараз опинився в «червоній» зоні міста через постійну небезпеку ударних дронів та обстріли. Херсон, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Український дрон-розвідник у небі над прибережними вулицями летить через річку Дніпро, щоб виявляти російські позиції на лівому березі та островах. Херсон, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Пошкоджені будівлі й дерева у Шевченківському парку в історичному центрі Херсона, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
— Ось тут мій чоловік від дрона згорів. Поховали. Я пішла в укриття ховатися, а він лишився, — з мокрими від сліз очима розказує 78-річна Світлана, коли ми наближаємося до неї з військовими. Світлана живе в «червоній» зоні поблизу Дніпра. Окрім неї, тут мешкають кілька сусідів, які проводять ночі в підвалі, ховаючись від обстрілів. Їхній будинок російські військові не раз атакували з артилерії та дронів. Деякі квартири вигоріли вщент.
— Мені нема куди й до кого їхати, якщо чесно. Народилася тут, вивчилася й потрапила в Луганськ на комбінат. 40 років там працювала, а на пенсію додому вернулася. Купили квартиру, таке ж місце красиве. А тепер що? Подивіться, що зробили, — з сумом закриває руками обличчя Світлана.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Світлана мешкає в «червоній» зоні міста біля Дніпра. Її чоловік загинув цього року від атаки російського дрона. Світлана ночує в підвалі разом із кількома сусідами, рятуючись від обстрілів. Після режиму тиші вони одразу відновились. Херсон, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Аби дістатися до найближчого магазину, жінка по кілька разів на тиждень долає по 3-4 кілометри під постійне дзижчання й свист снарядів. Ні швидка допомога, ні пожежники в цей район на виклики давно не приїжджають: дуже високий ризик. Проте Світлана тримається не лише за квартиру, а й допомагає місцевим тваринам — безпритульним і колись домашнім, покинутим через війну.
— Під час перемир’я ми були щасливі. Раділи й молилися, щоб нарешті так було завжди. Але вже першої ночі почалися вибухи, — каже Світлана про закінчення режиму тиші.
Військовослужбовець 34-ї бригади Кирило спілкується зі Світланою, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
49-річний Олексій, боєць 34-ї бригади морської піхоти, видивляється російський дрон, звук якого чути. «Червона зона» Херсона, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
«Риєш собі нірку, як той заєць»
— Давай уважно, не «світися» сильно у вікнах і під ноги дивись. Перемир’я закінчилось, — звертається до мене Кирило, боєць 34-ї бригади при вході до згорілої квартири в багатоповерхівці над Дніпром.
Звідси відкривається захопливий краєвид на річку й плавні, через що до війни помешкання в цьому районі Херсона коштували значно дорожче за інші. Вдалині можна помітити розбиті квартали житлоселища — мікрорайону багатоповерхівок в Олешках. Саме з них, кажуть військові, росіяни запускають ударні дрони по Херсону.
Пошкоджений будинок у центрі Херсона поблизу футбольного стадіону «Кристал», 3 листопада 2026 року. Цей район часто обстрілюють із дронів та артилерії й майже всі місцеві мешканці виїхали, покинувши свої квартири. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Розбиті будинки в тимчасово окупованих Олешках, які перебувають під контролем російських військ із перших днів повномасштабного вторгнення. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Кирило, боєць 34-ї бригади морської піхоти, дивиться з будинку в прибережній зоні в бік річки Дніпро й тимчасово окупованих Олешків на лівому березі. Херсон, 3 листопада 2026 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Вид на Олешки з прибережного мікрорайону Херсона, 3 листопада 2026 року. Річка перетворилася на лінію фронту рівно чотири роки тому — після того, як російська армія змушена була відійти з правобережжя Херсонщини під тиском українських сил. Суспільне Новини/Іван Антипенко
За кілька кілометрів видно частини Антонівського мосту, що застигли посеред широкої річки. Його звели у 1985 році для зручного сполучення Херсона з лівобережжям. Рівно чотири роки тому російські військові, відступаючи з Херсона, підірвали міст. Так вони хотіли завадити українським з’єднанням просунутися далі під час масштабного контрнаступу на півдні.
Антонівський міст, який сполучав Херсон із Олешками й іншими населеними пунктами на лівобережжі області. Влітку 2022-го Сили оборони України пошкодили дорожнє полотно на мосту, ускладнивши цим логістику для росіян. Під час відступу з Херсона російські військові підірвали міст, аби завадити українським військовим просунутися на лівий берег. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Відтоді фронт на Херсонщині застиг по лінії Дніпра. Основні бої та операції проходять на островах, серед дачних поселень та в режимі обопільних спроб форсувати річку в пошуках вигідних позицій. Кирило брав участь у таких операціях. Він родом із Херсона, має двох дітей і дружину, які залишаються жити в місті. Хоч він і дуже переживає за них.
Про перебування на островах, де Кирилу довелося утримувати позиції під час кількох ротацій, він розповідає так:
— Там дуже важко сховатися, мало будівель, самі комиші. Риєш собі нірку, як той заєць, під фундаментом. У ґрунті теж сильно не покопаєш, бо близько вода, болото.
Кирило, боєць 34-ї бригади морської піхоти, йде повз будинок поблизу річки Дніпро в «червоній» зоні, 3 листопада 2026 року. Кирило родом із Херсона й зараз служить у мобільній вогневій групі, яка збиває російські FPV-дрони над містом. Суспільне Новини/Іван Антипенко
Як повідомляв речник 30-го корпусу морської піхоти Павло Дрогаль, напередодні режиму тиші Сили оборони знищили чергову групу російських військових, які намагались висадитися на околицях херсонського мікрорайону Корабел, також відомого як Острів.
