Геофізики ламали голову над тим, звідки може доливати такий ритмічний “стукіт”.
Прості люди навіть не знали про це / фото depositphotos.com
16 вересня 2023 року у східній Гренландії обвалився величезний гірський схил – каміння та лід зірвалися прямо у фіорд Діксон, спричинивши цунамі, яке дев’ять днів поспіль металося туди-сюди у вузькій протоці.
Сейсмічні станції по всьому світу реєстрували таємничий низькочастотний пульс, який повторювався кожні 92 секунди. Геофізики довго не могли зрозуміти, звідки він взявся. І лише завдяки супутниковим знімкам вдалося знайти джерело – віддалену арктичну долину, пише Futura.
Під час обвалу схил потягнув за собою льодовиковий лід. Він увійшов у воду у вигляді змішаної лавини й підняв воду на протилежний схил на висоту понад 200 метрів. Головний автор дослідження, Крістіан Свеннвіг, описав цей удар у журналі Science.
За його даними, уздовж 10 кілометрів фіорду середня висота бризок води становила 60 метрів. 11 жовтня в тому ж місці стався ще один зсув – менший, але такий, що підтвердив, що схили там і надалі залишаються нестабільними.
Як “заблокована” хвиля залишилася всередині фіорду
Ангела Каррільо-Понсе простежила, як природні контури фіорду “замкнули” гігантську хвилю. У своєму дослідженні в журналі The Seismic Record вона пояснила: різкий вигин фіорду біля виходу в океан просто не випустив хвилю назовні. Хвиля не змогла вийти у відкрите море і перетворилася на так звану сейшу – стоячу хвилю.
Величезна маса води рівномірно гойдалася вперед-назад через усю ширину протоки. Кожен її удар об скельні стіни передавався земній корі, немов ритмічний молот.
Ці повторні удари розходилися по планеті у вигляді низькочастотних сейсмічних хвиль. Пульс зберігав ідеальний інтервал у 92 секунди й реєструвався приладами за тисячі кілометрів від місця подій.
Прямі вимірювання за допомогою супутникового радара
Спочатку дослідники реконструювали механіку хвилі за показаннями наземних сейсмічних датчиків. А згодом прямі океанографічні докази цієї гіпотези вони отримали за допомогою орбітального радара.
У статті в Nature Communications Томас Монахан використав дані з супутника SWOT і створив двовимірні карти поверхні води під час цієї сейші.
Радарні дані показали: рівень води у фіорді коливався до двох метрів від одного берега до іншого. З кожним “коливанням” вода змінювала напрямок. Команда Монахана об’єднала ці супутникові знімки з сейсмічними даними з канадської станції Alert.
За їхніми розрахунками, початкова амплітуда хвилі становила 8 метрів. Моделі погоди та припливів підтвердили: ані вітер, ані морські припливи не могли спричинити такого руху.
Різниця між висотою сплеску та амплітудою хвилі
Щоб коректно оцінити небезпеку, вчені чітко розмежували два показники. Пікова висота в 200 метрів – це так званий “сплеск” хвилі біля берега. Тобто на таку висоту вода, витіснена ударом, закидалася на круті скелі поблизу зони обвалу.
А цифра у 8 метрів – це вже справжня амплітуда самої стоячої хвилі у відкритій воді всередині фіорду. Саме цей поділ дозволив геофізикам відокремити силу, яка й надсилала сигнал у земну кору на весь світ, від місцевої “бризки” води на скелях.
Орбітальний радар як новий інструмент для геофізиків
Це спостереження стало справжнім проривом у моніторингу морських небезпек у найвіддаленіших куточках планети. До цієї події вчені покладалися практично виключно на наземні прилади, щоб за непрямими ознаками моделювати, як поводяться хвилі у вузьких протоках.
Місія SWOT показала: радар з борту супутника здатний у реальному часі з високою точністю фіксувати навіть незначні зміни поверхні океану.
За словами Монахана, супутникова альтиметрія тепер є надійним способом вимірювання параметрів замкнутих водойм по всьому світу. Це заповнює давню прогалину в даних про ізольовані приполярні регіони.
Танення льодовиків і нестабільність схилів
Дослідники зазначають: головною причиною обвалу стало прогресуюче танення льодовика біля підніжжя гори. Підвищення регіональних температур і танення вічної мерзлоти продовжують руйнувати “каркас” схилів по всій Гренландії.
Ці зміни створюють небезпеку, аналогічну катастрофі 2017 року у фіорді Каррат, коли обвал скель знищив ціле село Нуугаатсіак.
Незважаючи на чіткі свідчення тривалої втрати льоду, прогнозувати точний час наступних обвалів без моніторингу в реальному часі сьогодні вкрай складно.
Амплітуда хвилі в 8 метрів і пульс тривалістю 92 секунди вже залишили в історії чіткий механічний “відбиток” цієї події. Але те, що саме сталося в момент самого обвалу скелі, залишається невиміряним.
Раніше УНІАН повідомляв, що
