За словами командира підрозділів операторів безпілотників, бюрократія мала б зреагувати раніше.
Луценко зазначив, що виробництво перехоплювачів – це нешвидкий процес / Ілюстрація УНІАН
Останнім часом російські окупанти особливо активно роблять ставку на свої оновлені дрони, запускаючи їх, зокрема, по Києву. Це спричиняє багатогодинні повітряні тривоги, руйнування та жертви. Про те, як ми маємо боротися з новою загрозою від ворога, УНІАН поговорив з Ігорем Луценком, командиром підрозділів операторів безпілотників, засновником Центру підтримки аеророзвідки.
Чому наявні у нас засоби протидії не збивають навіть старі бензинові “Шахеди” в центрі Києва?
Є нюанс, що безпосередньо над Києвом, взагалі над населеними пунктами заборонено збивати перехоплювачами. Існує таке правило. Якщо він прорвався, над Києвом, то його не мають збивати перехоплювачами, а мають по ньому стріляти із зеніток, ракетами.
Коли можна розраховувати на достатню кількість перехоплювачів, які дозволять захистити Київ?
Наші виробники мають зробити їх. Це нешвидкий процес. А особливо критичне вузьке місце там – це реактивні двигуни, то це можуть бути місяці. Тобто за декілька тижнів це не з’явиться.
Російські дрони наближаються до швидкості 800 кілометрів за годину. Коли ми зможемо налагодити масове виробництво перехоплювачів проти таких дронів? І що для цього потрібно?
Якщо дуже швидко все робити, за західними мірками, то це десь пів року. Я сподіваюся, що наші виробники врахують реалії війни, напружаться і зроблять це набагато швидше.
Є певні стандартні канони, яким чином це розгортається. Замовляється партія, потім вона монтується, потім їх налаштовують, випробовують. Основне, поки виготовлять ці реактивні двигуни, – боюся, на це довше за все доведеться чекати. Саме коли їх всі повиготовляють.
Хто конкретно відповідає за створення і масове виробництво цих перехоплювачів – держава, приватні виробники чи військові? Тобто до кого суспільству звертатися з цим питанням?
Кожен відповідає за свою ділянку. Держава мала отримати розвідувальну інформацію, що в таких-то числах такого-то місяця росіяни будуть виробляти стільки-то реактивних дронів. Цю інформацію якісь розвідувальні органи мали б донести. Після цього Генштаб разом з Міноборони мали б підготувати замовлення на перехоплювачі з певними технічними характеристиками, з кількістю.
Що реально заважає прискорити цей процес? Це гроші, компоненти, потужності чи бюрократія? І що з цього можна вирішити швидко, а що ні?
Бюрократія мала б зреагувати раніше. Тобто півроку тому, рік тому ми мали б мати достатню кількість моделей, котрі були б кодифіковані, котрі дозволяли б збивати реактивні перехоплювачі.
Це могли б бути і невеличкі ракети на носіях, це могли б бути і реактивні перехоплювачі, і, можливо, якісь інші засоби. Але цього всього в нас не було принаймні станом на декілька місяців тому, коли вже почалася ця реактивна шахедова “злива”.
Що стосується виробників – в принципі, теж. Люди розумні, мали б вже давно все розробити і чекати тільки, що держава прийде й купить. Але ні. Тому що реактивні засоби – це не так просто.
Лажанули, грубо кажучи, всі. Менше за всіх – приватні виробники. Вони працюють так, як їм можеться. А держава – в даному випадку державний механізм міг би все ж розгортатися швидше. Насамперед держава відповідальна. Конкретно відповідальна за те, щоб вчасно сформувати запит, потребу в певних засобах. Очевидно, що ця потреба не так швидко свого часу була сформульована, як того хотілося б.
Мобільні групи були відповіддю на повільні “Шахеди”. Наскільки цей підхід застарів проти реактивних дронів, і що має прийти йому на зміну? І чи взагалі вистачає зараз мобільних груп?
Мобільні групи зараз мало чим можуть нам допомогти. Це позавчорашній день боротьби з “Шахедами”. Зараз потрібні екіпажі, котрі дистанційно керують реактивними перехоплювачами. Зараз потрібне ракетне ППО, котре відносно дешевими ракетами збиватиме реактивні засоби.
Всі ці рішення в напівготовому стані є. Просто держава мусила б бігати і кричати криком: “Давайте швидше! Що вам треба? Що вам заважає? Робіть тільки!”. Держава не бігала і не кричала. Це 100%. Такого не було.
Тобто зараз мобільні вогневі групи продовжують намагатися збивати, але у них це не виходить через невідповідність вже їхньої зброї боротьбі проти нинішніх російських “Шахедів”?
Вони виїжджають і стоять. Намагатися там нема кому і нема чим. Зараз єдине, що може працювати в подібному форматі, – це боєць з ПЗРК, котрий сидить десь на високому поверсі, на даху і чекає, коли коло нього пролетить реактивний “Шахед”.
Але це дорогі засоби, вони навіть дорожчі, ніж “Шахеди”. Але навіть не в цьому проблема, а в тому, що їх немає в такій кількості, в якій нам потрібно.
довідка
Ігор Луценковійськовослужбовець
Ігор Луценко — військовослужбовець, аеророзвідник, письменник, засновник і редактор інтернет-видань, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, економіст за освітою. Активіст Євромайдану. Народний депутат 8-го скликання, обраний за списком партії «Батьківщина» (третій номер у партійному списку).
У 2015 році заснував Центр підтримки аеророзвідки.
З 24 лютого 2022 року – служить в ЗСУ, аеророзвідник 72 ОМБР, з 2023 року – інструктор бойового загону 190 навчального центру.
